Стягнути все

Судове рішення, яке не виконують, за великим рахунком, є непотрібним. Тому одним з головних напрямів правової реформи має стати вдосконалення виконавчого провадження. Причому таким чином, аби боржнику було вигідно виконати судове рішення. Як цього досягти?

Скасування строку пред’явлення виконавчого документа

Позивач, коли йде до суду, зазвичай переконаний, що закон — на його боці. Він потребує не розв’язання спору, а державного захисту. Отож, коли позивач має рішення, але не має захисту, він уважає, що дарма витратив час і гроші. Як наслідок, людина не вірить ні в суд, ні в закон, ні в державу. Приблизно такий стан ми маємо тепер.

Законом «Про виконавче провадження» (ст.22) передбачений річний строк пред’явлення до виконання виконавчого листа. Це не стимулює добросовісного виконання й ускладнює життя стягувачу. По-перше, він може не встигнути подати заяву про відкриття виконавчого провадження (або не знати про строки) — і боржник вільний! У разі повернення виконавчого листа (ст.47) боржник може забути подати виконавчий лист повторно (вдруге, втретє). І таких випадків на практиці трапляється чимало.

На мою думку, боржник повинен звертатися до виконавчої служби тільки раз! І залишатися боржником, допоки не виконає рішення суду. Виконавче провадження повинне припинятися тільки повним виконанням або смертю боржника (якщо немає правонаступництва чи спадкування), щоб він розумів, що немає іншого способу поведінки, ніж виконати рішення.

Відкритий реєстр та обмеження прав боржників

Кожен, хто вступає в цивільні правовідносини з особою, має право перевірити її репутацію як потенційного контрагента. Ми не позичаємо гроші, якщо знаємо, що боржник їх, швидше за все, не віддасть. Інформація про боржника, який не виконує судового рішення, є значущою для суспільства та важливою з погляду профілактики правопорушень. Тому її слід відкривати для всіх охочих. До речі, в Україні є досвід створення подібного реєстру на базі бюро кредитних історій.

Створення такого реєстру матиме й важливе соціальне значення. Адже кожен цінує свою репутацію, тому намагатиметься не потрапляти до переліку боржників.

Людина, яка не виконує судового рішення, — це правопорушник. Її правовий статус має відрізнятися від статусу добропорядного громадянина. Законом слід передбачити обмеження прав правопорушника, наприклад, на прийом на державну службу, на виїзд за кордон, на отримання закордонного паспорта, соціальних пільг.

Можливість реалізації цих прав слід поставити в залежність від згоди кредитора. Таким чином, позикодавець отримає додаткові приводи для діалогу з боржником щодо виконання судового рішення. Це дасть розвиток інституту примирення та сприятиме позасудовому врегулюванню.

Компенсаційні санкції та підвищення відрахувань

Не виконувати судового рішення має стати невигідним. Повинен бути не лише 10-процентний збір, який іде державі (ст.28), а й санкції компенсаційного характеру для стягувача. На суму боргу в силу закону повинні нараховуватися відсотки за весь час невиконання. Наприклад, на рівні подвійної облікової ставки Національного банку. Стягнення цих санкцій повинне відбуватися в силу закону, без звернення до суду.

Крім того, стягувач повинен мати право відступити третій особі борг, який стягується за судовим рішенням. Це пришвидшить виконання і буде додатковою гарантією прав стягувача.

За чинним законодавством, із заробітної плати боржника можна утримати лише 20% (за кількома виконавчими провадженнями щонайбільше — 50%). До того ж є розлогий перелік виплат, з яких забороняється проводити стягнення.

Вбачається доцільним зняти ці обмеження. Гарантовано в боржника має залишатися щомісяця тільки сума, необхідна на проживання. Іншими словами, з його доходу можна стягнути все, крім суми, що дорівнює прожитковому мінімуму.

Державні гарантії та відповідальність чиновника

Невиконання судового рішення — це виклик державі, це експеримент над її спроможністю забезпечити дію закону на своїй території. Тому влада повинна гарантувати виконання.

Нині ми спостерігаємо дивну ситуацію, коли виконання судових рішень державою (державними органами) здійснюється з допомогою державного примусу. Фактично держава сама себе примушує. Це ненормально.

Вважаю, що всі державні органи повинні сприяти виконанню судових рішень, а ті, які стосуються їх безпосередньо, виконувати негайно й добровільно (без звернення до органів державної виконавчої служби).

Якщо рішення суду не виконується посадовою особою органу влади, така особа має бути негайно звільнена за порушення присяги. Невиконання судового рішення — це правопорушення, яке підриває авторитет держави, і повинно каратися відповідно. Якщо є поважні причини невиконання, особа має довести це в межах процедур судового контролю. І тільки ухвала суду про відстрочення, зміну способу виконання є підставою для продовження державної служби.

Якщо судовим рішенням стягнуто з державного чи місцевого бюджету на користь позивача певну суму, вона має бути відшкодована за рахунок державного службовця, дії якого визнані протиправними та призвели до збитків. Таке законодавство є. Див., наприклад, п.9 «Прикінцевих положень» Бюджетного кодексу, закон «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Але на практиці його норми використовуються вкрай рідко.

У разі неможливості виконання судового рішення держава повинна передати стягувачеві в рахунок погашення боргу державні облігації з фіксованою ставкою на рівні поточної облікової ставки НБУ, яка не може знижуватися. Вони можуть вільно відчужуватися й використовуватися для проведення розрахунків з державою (крім сплати податків).

Щороку в державному бюджеті має закладатися сума на погашення цих облігацій. Аби уникнути спекуляцій, доцільно визначити, що право на погашення облігацій матимуть лише безпосередні стягувачі (тобто ті, хто отримав їх уперше).

Приватні виконавці

Ефективність виконання може забезпечити розвиток інституту приватних виконавців. Українське суспільство організаційно та професійно до цього готове. Є позитивний досвід функціонування приватного нотаріату, який теж виконує державні (публічні) функції на приватній матеріально-технічній базі.

Приватні виконавці можуть узяти на себе виконання судових рішень про стягнення боргів у відносинах між приватними особами (комунальні платежі, кредити, навчання, оплата праці, аліменти тощо). Натомість виконання рішень у публічно-правових спорах слід залишити за державними виконавцями.

Приватні виконавці — це особи, які здійснюватимуть незалежну професійну діяльність. Їх слід наділити такими самими правами, які мають державні виконавці. Їх майнова професійна відповідальність підлягає обов’язковому страхуванню.

Щось із викладеного вже пропонувалось і обговорювалось, щось — ні. Але важливим є не авторство ідей, а їх узгодженість та ефективність заради однієї-єдиної мети — досягнення правопорядку. Адже невиконання судового рішення — це реальна загроза правопорядку. Якщо вдасться мінімізувати цю загрозу, то відновимо й довіру громадян до суду як органу, що забезпечує правовий захист, та піднесемо авторитет держави, доведемо її спроможність забезпечити законність для всіх своїх громадян.