Практику застосування судами законодавства, яке регулює право приватної власності на житловий будинок, узагальнили в Іллінецькому районному суді Вінницької області. В результаті були розроблені рекомендації, яких доцільно дотримуватись у судах першої інстанції під час розгляду зазначеної категорії справ.

При визначенні предмета доказування у відповідних справах необхідно керуватися нормами матеріального права, що регулюють такі відносини. Предмет доказування визначає підстави позовних вимог і заперечень проти цих вимог, на підтвердження яких сторони у справі подають докази. Право власності, за нормами ст.376 ЦК, може бути визнано лише на об’єкт, завершений будівництвом.

Суд не повинен заміняти органи, зобов’язані видавати дозволи на будівництво й узгоджувати забудови; визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку має залишатися винятковим способом захисту права. Тому судам необхідно з’ясовувати, чи звертався позивач до компетентних органів стосовно узаконення самочинного будівництва, чи була відмова у вирішенні цього питання.

Судам слід мати на увазі, що в разі визнання відповідачем позову суд ухвалює рішення про його задоволення лише у випадках наявності для цього законних підстав. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд відмовляє у прийнятті такого визнання і продовжує розгляд справи.

Відповідно до чч.1, 2 ст.331 ЦК, ч.1 ст.182 ЦК право власності на новозбудоване нерухоме майно виникає в особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об’єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.

А до цього право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, використане в процесі будівництва, адже ст.331 ЦК не передбачено можливості визнання права власності на недобудоване нерухоме майно в судовому порядку.

При цьому, визнаючи право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має вказати їх.