Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, установленим законом».До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 11 листопада 2014 року №21-493а14, текст якої друкує "Закон і Бізнес".
11 листопада 2014 року м.Київ №21-493а14
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду у складі:
головуючого — Кривенка В.В.,
суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Потильчака О.І., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Шицького І.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом першого заступника прокурора Вінницької області до Вінницької міської ради, треті особи: Відкрите акціонерне товариство «Концерн «Галнафтогаз», суб’єкт підприємницької діяльності Особа 1, про скасування рішення,
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2010 року прокурор звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову просив скасувати рішення ради від 25.05.2006 №85 «Про укладання додаткової угоди про розірвання договору оренди від 23 грудня 2005 року №04500100298 з СПД Особою 1 та передачу земельної ділянки в оренду ВАТ «Концерн «Галнафтогаз» та внесення змін в п.26 рішення міської ради від 21.09.2004 №811».
Зазначеним рішенням земельну ділянку площею
0,1571 га — для комерційного використання (будівництва та експлуатації пункту сервісного обслуговування автомобілів та автозаправної станції), а
Обгрунтовуючи позов, прокурор зазначив, що при наданні земельної ділянки в оренду рада порушила вимоги стст.118, 123, 124 Земельного кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), що дало можливість товариству неправомірно використовувати земельну ділянку без виготовлення проекту відведення та зміни в установленому порядку її цільового призначення. На думку прокурора, будівництво та експлуатація пункту сервісного обслуговування автомобілів та автозаправної станції відповідно до ст.71 ЗК можливе лише на землях автомобільного транспорту.
Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 28.09.2011, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28.02.2012, позов задовольнив.
Вищий адміністративний суд ухвалою від 20.08.2014 рішення суду апеляційної інстанції залишив без змін.
Ухвалюючи таке рішення, суд касаційної інстанції виходив з того, що розміщення на земельній ділянці пункту сервісного обслуговування автомобілів та автозаправної станції спрямоване на забезпечення діяльності з експлуатації, ремонту і розвитку об’єктів транспорту, що, за змістом ст.71 ЗК, є визначальним для характеристики цільового призначення земельної ділянки, на якій розміщені зазначені об’єкти, як землі автомобільного транспорту. Таким чином, рада, приймаючи рішення про надання товариству в оренду земельної ділянки для будівництва та експлуатації пункту сервісного обслуговування автомобілів та автозаправної станції з віднесенням цієї ділянки до категорії земель житлової та громадської забудови, не дотримала порядку встановлення цільового призначення земельної ділянки. Наведене призвело також до порушення ст.124 ЗК, а саме — передання в оренду земельної ділянки без виготовлення необхідного для цього в разі зміни її цільового призначення проекту відведення.
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом ПАТ «Концерн «Галнафтогаз», посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції стст.39, 71, 124 ЗК, просить скасувати ухвалу ВАС від 20.08.2014 та ухвалити нове рішення — про відмову в задоволенні позову.
На обгрунтування заяви товариство послалося на ухвалу ВАС від 22.07.2014 №К/800/26508/14, в якій касаційний суд дійшов висновку, що ст.71 ЗК, яка визначає перелік земель, що належать до земель автомобільного транспорту, не встановлює обмежень щодо будівництва автозаправних станцій на землях інших категорій, зокрема землях житлової та громадської забудови; постанову Вищого господарського суду від 3.06.2013 №5019/1608/12, в якій касаційний суд указав на відсутність підстав для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування рішення органу місцевого самоврядування про надання в оренду земельної ділянки з числа земель житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування автозаправної станції; постанову ВГС від 18.05.2011 №9/106н.
Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах ВС дійшла висновку про наявність неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального права.
Усуваючи розбіжності у застосуванні судами касаційних інстанцій норм матеріального права, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.50 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Цанд проти Австрії» від 12.10.78 вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, а й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, установлений законом» у ч.1 ст.6 конвенції передбачає «всю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, установленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах ВС, такий висновок не грунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на нижченаведене.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.17 КАС (у редакції, чинній на час звернення товариства до суду з позовом) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч.1 ст.3 КАС).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Статтею 80 ЗК установлено, що суб’єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, — на землі комунальної власності.
За змістом стст.2 та 5 ЗК, рада при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб’єктом земельних відносин.
Вирішуючи спір по суті, суди залишили поза увагою те, що у відносинах, які склалися між сторонами, відповідач як власник землі вільний у виборі суб’єкта щодо надання йому права оренди земельної ділянки в порядку, встановленому законом, при цьому він не здійснював владних управлінських функцій.
Ураховуючи наведене, суди дійшли помилкового висновку, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передання відповідних прав щодо неї, може бути розглянуто за правилами КАС.
Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах ВС дійшла висновку, що в разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про передання земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися в порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.
Не обговорюючи питання правильності застосування судами норм ЗК, колегія суддів уважає, що в цьому випадку неоднаково застосовано ст.6 конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі й обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, установленим законом» у розумінні ч.1 ст.6 конвенції.
Таким чином, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, не грунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому ухвала ВАС від 20.08.2014 відповідно до ч.2 ст.243 КАС підлягає скасуванню, справа — направленню на новий касаційний розгляд.
Керуючись стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву ПАТ «Концерн «Галнафтогаз» задовольнити частково.
Ухвалу ВАС від 20.08.2014 скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.2 ч.1 ст.237 КАС.
_03_03.png)
