Власник може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, котра є останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене, та без визнання попередніх угод недійсними. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 17 грудня 2014 №6-140цс14, текст якої друкує "Закон і Бізнес".
17 грудня 2014 року м.Київ №6-140цс14
Судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду в складі:
головуючого — Яреми А.Г.,
суддів: Григор’євої Л.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Гриціва М.І., Кривенка В.В., Сеніна Ю.Л.,
Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., Гусака М.Б.,Охрімчук Л.І.,Терлецького О.О., Коротких О.А.,Панталієнка П.В., розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом Головного управління Держземагентства в Миколаївської області до Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області, Особи 16, Особи 17, Особи 18, Особи 19, Особи 20, Особи 21, Особи 22, Особи 23, Особи 24, Особи 25, Особи 26, Особи 27, Особи 28, Особи 29, Особи 30, Особи 31, Особи 32, Особи 33, Особи 34, Особи 35, Особи 36, Особи 37, Особи 38, Особи 39, Особи 40, Особи 41, Особи 42 про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів на право власності на землю, договорів купівлі-продажу земельних ділянок та їх повернення, за заявою Особи 42 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.04.2014,
ВСТАНОВИЛИ:
У серпні 2013 року Головне управління Держземагентства у Миколаївській області звернулося до суду із указаним позовом.
Зазначало, що 12.03.2007 розпорядженням Первомайської районної державної адміністрації
Миколаївської області було надано дозвіл на складання проектів відведення земельних ділянок, розташованих на місці Кам’янобалківського родовища кристалічних порід, у власність для ведення особистого селянського господарства громадянам за відсутності їх заяв про передання цих земельних ділянок у власність, оскільки вони звертались із заявами про надання земельних ділянок у користування.
12 липня 2007 року розпорядженням Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства та передано їм ці земельні ділянки у власність.
На підставі розпорядження від 12.03.2007 відповідачі отримали державні акти на право власності на земельні ділянки.
25 липня 2007 року між громадянами (продавцями) та Особою 42 (покупцем) було укладено договори купівлі-продажу земельних ділянок.
Посилаючись на порушення положень земельного законодавства та законодавства про надра з боку Первомайської районної державної адміністрації иколаївської області при переданні земельних ділянок у власність громадянам за відсутності від них відповідних заяв і, як наслідок, незаконність укладених договорів купівлі-продажу цих земельних ділянок, Головне управління Держземагентства у Миколаївській області просило визнати незаконними й скасувати зазначені розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області, визнати недійсними вказані договори купівлі-продажу земельних ділянок і державні акти на право власності на ці земельні ділянки та повернути земельні ділянки у власність держави.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду від 29.10.2013 позовні вимоги Головного управління Держземагентства в Миколаївській області задоволено частково: визнано незаконним і скасовано розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області від 12.03.2007 в частині надання дозволу на складання проектів відведення земельних ділянок у власність громадянам: Особі 16, Особі 17, Особі 18, Особі 19, Особі 20, Особі 21, Особі 22, Особі 23, Особі 24, Особі 25, Особі 26, Особі 27, Особі 28, Особі 29, Особі 30, Особі 43, Особі 31, Особі 32, Особі 33, Особі 34, Особі 35, Особі 36, Особі 37, Особі 38, Особі 39, Особі 40, Особі 41; визнано незаконним і скасовано розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області від 12.07.2007 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства та про передачу у власність громадянам земельних ділянок в межах території Кам’янобалківської сільської ради»; визнано недійсними державні акти на право власності на землю, видані зазначеним громадянам 19.07.2007; визнано недійсними договори купівлі-продажу земельних ділянок, укладені 24.07.2007 між указаними громадянами й Особою 42; визнано недійсними державні акти на право власності на землю, видані 1.08.2007 Особі 42. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 2.04.2014 рішення Первомайського міськрайонного суду від 29.10.2013 змінено в частині дати укладення 13 договорів купівлі-продажу земельних ділянок із зазначенням дати укладення 25.07.2007. У решті — рішення суду залишено без змін.
Ухвалою ВСС від 24.04.2014 відмовлено Особі 42 у відкритті касаційного провадження з підстав, передбачених п.5 ч.4 ст.328 Цивільного процесуального кодексу.
У липні 2014 року Особа 42 звернувся із заявою про перегляд ухвали ВСС від 24.04.2014 та прийняття нового рішення, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стст.216, 257, 267, 330, 388 Цивільного кодексу, ст.6 конвенції, ст.8 закону «Про судоустрій та статус суддів» у сукупності зі стст.3, 4, 17, 18 Кодексу адміністративного судочинства та стст.8, 15, 16 ЦПК, а також стст.99, 100 КАС, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Для прикладу наявності неоднакового застосування судами касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права Особа 42 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 27.04.2011, 26.12.2012, 15.02.2012 та 1.06.2011, ухвали колегії суддів Вищого адміністративного суду від 6.04.2011, 16.10.2013, 9.11.2010, 20.04.2011, 20.10.2010, 21.05.2013 та 1.07.2014, в яких, на його думку, суди дійшли протилежних висновків щодо застосування зазначених норм матеріального права.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 4.08.2014 цивільну справу допущено до провадження ВС у порядку гл.3 розд.V ЦПК.
Заслухавши доповідь судді ВС, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та адміністративних справах ВС дійшли висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.
За положеннями п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
На підставі ст.3604 ЦПК Верховний Суд скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо встановить, що воно є незаконним.
Судом встановлено, що 14.02.2007 Особа 16, Особа 17, Особа 18, Особа 19, Особа 20, Особа 21, Особа 22, Особа 23, Особа 24, Особа 25, Особа 26, Особа 27, Особа 28, Особа 29, Особа 30, Особа 31, Особа 31, Особа 33, Особа 34, Особа 35, Особа 36, Особа 37, Особа 38, Особа 39, Особа 40, Особа 41 звернулися до Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області із заявами про надання в довгострокове користування для ведення особистого селянського господарства із земель запасу Кам’янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області земельних ділянок площею
Розпорядженням Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області від 12.03.2007 вказаним громадянам було надано дозвіл на складання проектів відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства.
12 липня 2007 року зазначені громадяни подали заяви про надання земельних ділянок у власність.
Розпорядженням Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області від 12.07.2007 затверджено проект землеустрою щодо відведення вищезазначеним громадянам земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель запасу в межах території Кам’янобалківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області та передано їм ці земельні ділянки у власність.
19 липня 2007 року зазначені громадяни отримали державні акти на право власності на земельні ділянки.
25 липня 2007 року між указаними громадянами (продавцями) та Особою 42 (покупцем) було укладено договори купівлі-продажу спірних земельних ділянок.
Розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації від 24.07.2008 розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області від 12.07.2007 скасовано.
Постановою Центрального районного суду Миколаївської області від 9.11.2012 розпорядження Миколаївської обласної державної адміністрації від 24.07.2008 визнано незаконним і скасовано.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок і державних актів на право власності на земельні ділянки, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що розпорядження про надання дозволу на складання проектів відведення земельних ділянок громадянам у власність і про передання цих земельних ділянок у власність громадянам, які звернулись із заявами про надання земельних ділянок у довгострокове користування, а не у власність, прийняті районною державною адміністрацією з порушенням норм стст.118, 124 Земельного кодексу.
При цьому, відмовляючи в позові про витребування земельних ділянок на користь держави з підстав ст.388 ЦК, суд уважав, що вимога про повернення земельних ділянок у державну власність задоволенню не підлягає, оскільки задоволення позовних вимог про визнання незаконними розпоряджень органу влади та недійсними договорів купівлі-продажу само собою передбачає як наслідок повернення земельних ділянок власнику.
В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 15.02.2012 міститься висновок про те, що заявлені особою вимоги до міської ради про визнання недійсним рішення про відмову в наданні у власність земельної ділянки та зобов’язання вчинити певні дії підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
В ухвалах колегії суддів ВАС від 6.04.2011, від 16.10.2013, 9.11.2010, 20.04.2011 та 20.10.2010 містяться висновки про те, що місцеві державні адміністрації при вирішенні питань у галузі земельних відносин, віднесених Конституцією та законами до їхньої компетенції, є суб’єктами владних повноважень, а тому спори про незаконність рішень, дій чи бездіяльності місцевого органу виконавчої влади щодо передання у власність земельних ділянок підвідомчі адміністративному суду.
Щодо посилання Особи 42 на неоднакове застосування судами касаційної інстанції стст.257, 267 ЦК та стст.99, 100 КАС слід зазначити, що у справі, яка переглядається, судом установлено, що строк звернення до суду позивачем не пропущений, а у справах, судові рішення в яких надані як приклад, а саме — ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 1.06.2011 та ухвали колегії суддів ВАС від 21.05.2013 та 1.07.2014 — суди встановили, що позивачем такий строк пропущено.
Таким чином, у справі, яка переглядається, та в зазначених справах, на рішення в яких посилається Особа 42, відсутні ознаки неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм саме матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних
правовідносинах.
Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 27.04.2011 та рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 26.12.2012, наданих заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції стст.216, 330, 388 ЦК, містяться висновки про те, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову з використанням правового механізму, установленого стст.215, 216 ЦК. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст.388 ЦК, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача.
Отже, в зазначених прикладах існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме — стст.216, 330, 388 ЦК.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, судові палати у цивільних та адміністративних справах ВС виходять із такого.
Стаття 216 ЦК визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст.216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв’язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції, може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину.
За положеннями ст.387 ЦК, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Разом з тим відповідно до положень ст.330 ЦК, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з ст.388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.
Згідно з положеннями ст.388 ЦК, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно:
було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже, за положеннями зазначених норм права, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, котра є останнім набувачем майна та котра набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.
При цьому норма ч.1 ст.216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним.
Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред’явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених стст.387 та 388 ЦК.
Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у ст.388 ЦК, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають установити всі юридичні факти, визначені стст.387 та 388 ЦК, зокрема чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.
У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень.
Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 27.04.2011 та в рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 26.12.2012, наданих заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції стст.216, 330, 388 ЦК у подібних правовідносинах, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень.
Така сама правова позиція міститься в постанові колегії суддів судової палати у цивільних справах ВС №6-53цс12.
Ураховуючи викладене, судове рішення суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається ВС з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконним, що відповідно до ст.3604 ЦПК є підставою для його скасування.
Керуючись п.1 ч.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.3603, ч.1 ст.3604 ЦПК, судові палати у цивільних та адміністративних справах ВС
ПОСТАНОВИЛИ:
Заяву Особи 42 задовольнити частково.
Ухвалу ВСС від 24.04.2014 скасувати, справу
направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.
_03_03.png)
