Законом не передбачено виникнення права власності на новостворений об’єкт нерухомості на підставі судового рішення. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 18 лютого 2015 року №6-244цс14, текст якої друкує "Закон і Бізнес".
18 лютого 2015 року м.Київ №6-244цс14
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду в складі:
головуючого — Яреми А.Г.,
суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Особи 7 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелторі плюс» про визнання права власності на нежитлові приміщення, за заявою ТОВ «Ріелторі плюс» про перегляд Верховним Судом ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.11.2013,
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2010 року Особа 7 звернулася до суду з указаним позовом, обгрунтовуючи вимоги тим, що 1.09.2008 між нею та ТОВ «Ріелторі плюс» укладено договір про фінансування будівництва. За умовами договору вона зобов’язалась профінансувати будівництво нежитлових приміщень площею 115 м2 на 3-му поверсі торговельного комплексу, розташованого за Адресою 1, в розмірі 725937 грн. 50 коп., а відповідач зобов’язався побудувати та передати їй об’єкт фінансування і сприяти в оформленні права власності на нього. 15.09.2008 позивачка сплатила повну вартість об’єкта фінансування, а відповідач цього ж дня передав їй згідно з актом приймання-передачі збудовані об’єкти інвестування, а саме: нежитлові приміщення №192 площею
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 12.05.2010, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14.10.2013, позов Особи 7 задоволено. Визнано за Особою 7 право власності на нежитлові приміщення №192 площею
Ухвалою ВСС від 26.11.2013 виконувачу обов’язків керівника ТОВ «Ріелторі плюс» арбітражному керуючому — розпоряднику майна відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі на підставі п.5 ч.4 ст. 328 ЦПК.
У заяві про перегляд ухвали ВСС від 26.11.2013 ТОВ «Ріелторі плюс» порушує питання про скасування зазначеного судового рішення і направлення справи на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.392 ЦК, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
На обгрунтування заяви ТОВ «Ріелторі плюс» надало ухвали ВСС від 26.02.2014, 5.03.2014, 2.04.2014 та 29.09.2014, в яких, на його думку, по-іншому застосована зазначена правова норма.
Ухвалою ВСС від 22.12.2014 зазначену справу допущено до розгляду ВС у порядку гл.3 розд.V ЦПК.
Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВС уважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.353 ЦПК Верховний Суд переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.
За положеннями п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 1.09.2008 між Особою 7 та ТОВ «Ріелторі плюс» укладено договір про фінансування будівництва. За умовами договору Особа 7 зобов’язалася повністю профінансувати будівництво нежитлових приміщень площею 115 м2 на 3-му поверсі торговельного комплексу, розташованого заАдресою 1, а відповідач зобов’язався побудувати та передати позивачу об’єкт фінансування, сприяти в оформленні права власності на нього.
Відповідно до п.2.4, 9.1 вказаного договору, майнові права на об’єкт фінансування виникають в Особи 7 за умови сплати нею 100% загальної площі об’єкта фінансування та отримання об’єкта за актом приймання-передачі.
Згідно з п.7.1. договору загальна сума вартості об’єкта становить 725937 грн. 50 коп., які Особа 7 повинна сплатити в готівковому порядку в день укладення договору.
15.09.2008 ТОВ «Ріелторі плюс» видало Особі 7 довідку за підписом генерального директора про сплату нею 100% вартості об’єкта фінансування та згідно з актом приймання-передачі передало їй збудований об’єкт інвестування — нежитлове приміщення у торговельному центрі «Буча-Пасаж» загальною площею
На підставі рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради Київської області від 28.08.2008 №364 ТОВ «Ріелторі плюс» отримало свідоцтво про право власності на всю будівлю торговельного центру, яке 23.10.2008 зареєстроване у державному реєстрі прав на нерухоме майно.
Разом з тим 10.11.2008 ТОВ «Ріелторі плюс» звернулось до Бучанської міської ради Київської області із заявою про оформлення права власності приміщень торговельного центру за Адресою 1 за інвесторами, які брали участь у фінансуванні будівництва цього центру (в тому числі Особа 7).
Пунктом 24 рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради Київської області від 18.11.2008 №544 спірні нежитлові приміщення виділені в окремий об’єкт права власності з присвоєнням №24 та доручено Комунальному підприємству «Ірпінське бюро технічної інвентаризації» оформити та видати свідоцтво про право власності на ім’яОсоби 7.
Задовольняючи позов Особи 7 на підставі стст.316, 328, 331, 386, 392 ЦК суд першої інстанції, з висновками якого погодилися апеляційний та касаційний суди, виходив з того, що набуття відповідачем права власності на увесь об’єкт будівництва, в тому числі й на частину майна, профінансовану позивачем в повному обсязі, порушує права позивача як власника майнових прав на спірні нежитлові приміщення, набутих у встановленому законом порядку, а тому є підставою для припинення права власності відповідача на ці приміщення.
Зі змісту ухвал ВСС від 26.02.2014, 5.03.2014, 2.04.2014 та 29.09.2014, на які посилається заявник як на підставу неоднакового застосування касаційним судом ст.392 ЦК, убачається, що касаційний суд виходив з того, що непроведення позивачем оформлення права власності в установленому порядку не є підставою для визнання за ним у судовому порядку права власності на підставі ст.392 ЦК.
Отже, аналіз наведених судових рішень свідчить про неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права — ст.392 ЦК, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права — ст.392 ЦК, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.
Частиною 1 ст.328 ЦК передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Стаття 331 ЦК установила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.
Встановивши факт набуття ТОВ «Ріелторі плюс» 23.10.2008 права власності на новостворену будівлю торговельного центру, суд разом з тим визнав одночасно за Особою 7 право власності на частину цього об’єкта на підставі ст.392 ЦК, не зазначивши з яких передбачених ст.346 ЦК підстав припинено право власності товариства на спірні приміщення.
При цьому судом не враховано, що, за правилами ст.392 ЦК, позов про визнання права власності може бути пред’явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.
Крім того, судом не враховано, що на час укладення сторонами договору про фінансування будівництва правовідносини щодо залучення коштів фізичних осіб з метою фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулювалися законами «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19.06.2003 №978-IV та «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91 №1560-XII.
Слід зазначити, що ні зазначеними нормами, ні нормою ст.331 ЦК не передбачено виникнення права власності на новостворений об’єкт нерухомості на підставі судового рішення.
Порядок оформлення права власності на об’єкт інвестування після прийняття такого об’єкта до експлуатації визначено вказаними нормами.
Враховуючи, що ТОВ «Ріелтор і плюс» відповідно до умов договору інвестування передало за актом Особі 7нежитлові приміщення та звернулося до виконавчого комітету із заявою від 10.11.2008 №236 про оформлення права власності за інвесторами, а виконавчий комітет Бучанської міської ради Київської області ухвалив 18.11.2008 рішення «Про оформлення права власності за інвесторами торговельного центру за Адресою 1» №544, висновок суду про необхідність захисту прав Особи 7 шляхом визнання за нею права власності на новостворене майно на підставі ст.392 ЦК не можна визнати обгрунтованим.
Таким чином, ураховуючи, що відповідно до ст.328 ЦК набуття права власності — це певний юридичний склад, з яким закон пов’язує виникнення в особи суб’єктивного права власності на певні об’єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав чи у який передбачений законом спосіб позивачка набула права власності на спірний об’єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому ст.392 ЦК.
Оскільки, застосовуючи норми стст.328, 346, 392 ЦК, суд зазначених положень не врахував, судове рішення у справі, яка переглядається, не можна визнати законним.
Відповідно до ст.3604 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом і скасовує рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
Оскільки неправильне застосування судом норм матеріального права призвело до ухвалення незаконного рішення, заява про перегляд Верховним Судом ухвали ВСС від 26.11.2013 підлягає задоволенню з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК.
Керуючись п.1 ч.1 ст.355, ч.1 ст.3602, п.1 ч.1 ст.3603, ч.1 ст.3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву ТОВ «Ріелторі плюс» задовольнити.
Ухвалу ВСС від 26.11.2013 скасувати, передати справу на новий касаційний розгляд.
Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.
_03_03.png)
