В яких випадках допустимо позбавляти громадян права на оскарження судового рішення та яка практика склалась із цього питання в Страсбурзі — вказав Конституційний Суд. Завдяки роз’ясненням Верховна Рада отримала «методичку», яку за бажання зможе використовувати для встановлення апеляційних і касаційних фільтрів.
Скарга поза законом
Підставою для розгляду питання про обмеження права на оскарження стало подання уповноваженого ВР з прав людини щодо неконституційності ч.2 ст.1712Кодексу адміністративного судочинства. Це положення передбачає, що рішення місцевого загального суду як адміністративного у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень стосовно притягнення до адміністративної відповідальності є остаточним і оскарженню не підлягає. На думку омбудсмена, дана норма неконституційна, оскільки обмежує право на апеляційне та касаційне оскарження.
У своєму рішенні від 8.04.2015 №3-рп/2015 КС пояснив, що законодавець може обмежувати оскарження судових вердиктів, але виключно в тих випадках, коли це є суспільно необхідним. Такої ж позиції дотримується і Європейський суд з прав людини, який неодноразово наголошував: обмеження доступу до правосуддя повинне мати легітимну мету. Між цією метою та вжитими заходами має існувати пропорційне співвідношення. До того ж можливість обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження прямо передбачає і п.8 ч.3 ст.129 Конституції. На те, що не з усіма постановами у справах про адміністративне правопорушення можна йти до апеляційної інстанції, КС, зокрема, вказав у своєму попередньому рішенні від 31.03.2015 №2-рп/2015.
За крок від криміналу
Водночас Суд став на бік ініціатора подання. Так, КС зазначив, що обмеження оскарження вердикту в адмінсправі виправдане лише тоді, коли йдеться про незначні правопорушення. У цьому ж випадку питання стосується постанов, які за своєю суворістю співмірні з покараннями за кримінальні злочини. Таким чином, наголошують на вул. Жилянській, парламент «допустив непропорційність між поставленою метою та вжитими для її досягнення заходами».
У КС нагадали, що, за положеннями Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд вердикту судом вищої інстанції. При цьому ЄСПЛ у кількох рішеннях зазначав, що термін «кримінальне правопорушення» охоплює й суворі адміністративні стягнення (арешт, великі штрафи).
У своєму рішенні КС наголосив, що положення ч.2 ст.1712 КАС установлюють непропорційні обмеження, тим самим порушуючи зміст права особи на судовий захист. «Обмеження права особи на оскарження рішення місцевого загального суду як адміністративного до апеляційної та касаційної інстанцій є виправданим лише щодо оскарження рішень у справах про незначні адміністративні правопорушення. В інших випадках у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності особи повинні мати право на інстанційне оскарження», — пояснили судді та визнали норму неконституційною.
У свою чергу суддя КС Віктор Шишкін в окремій думці до рішення навів й інші аргументи стосовно того, що норма суперечить Основному Закону. Так, оскаржуване положення з’явилось у КАС у 2010 р., а до того ніхто права на оскарження відповідних рішень не обмежував. «ВР, приймаючи вказані зміни, повинна була керуватися прямим застережувальним приписом ч.3 ст.22 Конституції, який забороняє при внесенні змін до чинних законів звужувати зміст та обсяг існуючих прав», — підкреслив суддя. Ухваливши рішення, судді, по суті, показали парламентарям, в якому напрямку має розвиватися законотворча діяльність. Розмови про завалення апеляційних і касаційних судів дріб’язковими спорами точаться вже досить довго, так само як і про необхідність установлення ефективних фільтрів. Водночас, готуючи зміни, народні обранці повинні пам’ятати, що, намагаючись розвантажити служителів Феміди, вони ризикують обмежити права громадян на справедливий суд.
_03_03.png)
