Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 17 лютого 2015 року №21-8а15, текст якої друкує "Закон і Бізнес".
17 лютого 2015 року м.Київ №21-8а15
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду у складі:
головуючого — Кривенка В.В.,
суддів: Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Особи 8 до управління Міністерства внутрішніх справ у Закарпатській області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2008 року Особа 8 звернувся до суду із позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати протиправними та скасувати накази Головного управління МВС у Закарпатській області «Про результати службової перевірки слідчого підрозділу Виноградівського РВ ГУ МВС в Закарпатській області та притягнення винних до дисциплінарної відповідальності» від 6.11.2008 №653 та 18.11.2008 №482/ос, яким позивача звільнено з посади; зобов’язати ГУ МВС поновити його на займаній посаді та виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивував протиправністю дій відповідача стосовно притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження про неповну посадову відповідність, а також прийняттям протиправного наказу про звільнення внаслідок недотримання відповідачем порядку звільнення позивача з посади, а саме — без проведення службового розслідування та під час тимчасової непрацездатності, що призвело до порушення його права на працю.
Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 20.01.2012, залишеною без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012 та Вищого адміністративного суду від 19.11.2014, позов задовольнив повністю.
При вирішенні спору у справі, що розглядається, касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, зокрема в частині виплати позивачу грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, погодився з їхніми висновками про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку ст.235 Кодексу законів про працю, оскільки заява про поновлення на роботі розглядалася більше одного року не з вини працівника.
У заяві про перегляд судових рішень ВС із підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства, УМВС, яке є правонаступником ГУ МВС, посилаючись на неоднакове застосування ст.235 КЗпП та п.24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.91 №114, просить ухвалу ВАС від 19.11.2014, постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.01.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012 в частині стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за період з 19.11.2008 до 20.01.2012 скасувати.
На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права заявник надав копії рішень ВАС від 20.02.2013 та 25.02.2014 (№№К-19098/10, К/9991/25655/11 відповідно), в яких цей суд за результатами розгляду подібних відносин, посилаючись на п.24 положення, дійшов висновку, що виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу може бути стягнуто не більше як за один рік.
Разом із цим рішення ВАС від 17.04.2013 №К-27727/09, що також додане на підтвердження неоднакового правозастосування, не може братися до уваги, оскільки в цій справі касаційний суд не ухвалив остаточного рішення, а направив справу на новий розгляд.
Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування касаційним судом ст.235 КЗпП та п.24 положення в подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС виходить із такого.
Будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї дії. Так, у часі він може бути обмежений періодом дії, коли має юридичну силу, в просторі — територією, на яку поширюється, за колом осіб — колом осіб, на яких поширюється.
Відповідно до ст.3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Водночас питання проходження служби особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням з неї, права й обов’язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема законом «Про міліцію» від 20.12.90 №565-ХІІ.
Статтею 18 закону №565-ХІІ передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів.
Таким нормативно-правовим актом є положення, відповідно до п.24 якого (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді).
У разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового й начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.
Аналізуючи наведені норми права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла висновку, що на момент виникнення спірних відносин та розгляду справи в суді законодавством, яке регулює спірні відносини, було встановлено обмеження у відшкодуванні заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного року.
Аналогічний правовий висновок міститься і в постанові ВС від 6.11.2013 (справа №21-352а13).
Таким чином, висновок касаційного суду в справі, що розглядається, не грунтується на правильному застосуванні норм матеріального права в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому ухвала ВАС від 19.11.2014 підлягає скасуванню, а справа — направленню на новий касаційний розгляд.
Керуючись стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву управління МВС у Закарпатській області задовольнити частково.
Ухвалу ВАС від 19.11.2014 скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої ст.237 КАС.
_03_03.png)
