28 квітня збігає строк, відведений законом для призначення членів Вищої ради юстиції. Проте поки що з-поміж 5 суб’єктів призначення лише адвокатське середовище виявляє особливу активність у цьому питанні. Решта або не афішує перебігу обговорення кандидатур, або… взагалі не квапиться з формуванням конституційного органу, відповідального за суддівські кадри. Як не дивно, але пасуть задніх саме ті, хто голосніше за інших ратував за якнайшвидше оновлення вітчизняної Феміди.
Колегіальні труднощі
Коли цей номер вийде друком, з’їзд адвокатів, радше за все, уже назве своїх представників у ВРЮ. Принаймні на такий прогноз наводить бурхлива публічна дискусія щодо запропонованих кандидатур «визнаних фахівців у галузі права», особливо — стосовно їх «бездоганної професійної репутації», як того вимагає ст.6 закону «Про Вищу раду юстиції».
Щоправда, в останній тиждень перед проведенням з’їздів у інформаційному просторі почали з’являтися різноманітні узагальнення та інфографіка, які мали привернути увагу делегатів не стільки до професійних якостей претендентів, скільки до їх статків і зв’язків з тими чи іншими політичними силами. Причому подекуди такі умовиводи грунтувалися виключно на власній уяві авторів аналізу про тіньових лобістів тих чи інших кандидатів.
На думку експертів, застосування технологій чорного піару навряд чи досягне мети, оскільки кожному з’їзду властиві свої принципи вибору. Але такі публікації здатні посіяти сумніви в тих, хто вирішуватиме, кого з претендентів підтримати. Особливо це стосується майбутніх представників у ВРЮ від прокуратури, для яких, очевидно, визначальною стане не стільки думка самих делегатів конференції, скільки позиція вищого керівництва.
Науковці, за прогнозами експертів, навпаки, можуть погрузнути в дискусіях щодо відповідності кандидатів вимогам закону. Адже з-поміж претендентів за суддівською квотою є й колишні члени ВРЮ, яким його ст.7 прямо забороняє повторне призначення (на відміну від ст.3 закону «Про очищення влади», що обмежує і період, і тривалість перебування на посадах, які підлягають люстрації). Тож не виключено, що ця вакансія може залишитися незаповненою.
За два «наукові» крісла у ВРЮ також очікується важка боротьба, оскільки більшість із тих, хто виявив бажання змінити місце роботи, мають і вчені звання, тобто визнання в професійному колі, і незаплямовану репутацію. Єдине, що може стати на заваді окремим кандидатам, — застосування «географічної квоти». Адже навряд чи делегати погодяться віддати обидва крісла представникам столиці.
Подібний підхід може бути й в адвокатів. Проте, як відзначають спостерігачі, на їхньому форумі ймовірне виникнення додаткових суперечок стосовно як процедурних, так і формальних питань. Тож експерти прогнозують, що плюралізм думок на форумах і розпорошення «команд підтримки» можуть якщо не завадити, то принаймні суттєво затягнути процес призначення членів ВРЮ.
Парламентська пустка
Як не дивно, але саме законодавчий орган наразі не квапиться з призначенням своїх представників у ВРЮ. Згідно з новими правилами, записаними в Регламенті ВР, інформація щодо запропонованих кандидатур на посади членів ВРЮ за парламентською квотою повинна бути оприлюднена на офіційному веб-сайті ВР не пізніш як за 10 днів до розгляду питання в сесійній залі. Втім, у відповідному розділі наразі значаться лише два претенденти: адвокат Олексій Маловацький та колишній голова Оболонського районного суду м.Києва Ірина Мамонтова.
Навряд чи нардепи погодяться на те, аби віддати своє право впливати на вітчизняну Феміду в перші-ліпші руки. Хоча І.Мамонтова більш-менш відома представникам нинішньої коаліції своєю відмовою від керівної посади на початку 2014 року, але це — справи минулого. Для забезпечення контролю за суддями, від якого у ВР ніяк не відмовляться, цього замало. Тож попередньо заплановане на 23 квітня голосування щодо призначення членів ВРЮ було приречене на фіаско.
Якщо взяти до уваги законопроект №2546, яким пропонується виключити з переліку вимог до кандидата бути «визнаним фахівцем у галузі права» та мати «бездоганну професійну репутацію», і навіть 10-річний ценз проживання в Україні, не виключено, що в парламентських фракцій є зовсім інші кандидати на ці посади.
Водночас експерти припускають велику ймовірність того, що коаліційні домовленості щодо працевлаштування своїх креатур у ВРЮ можуть зайти у глухий кут. Адже фракцій у більшості п’ять, а посад усього 3. Тож є бажання поділити між коаліціянтами не лише свою, а й президентську квоту. На користь такої версії свідчить і той факт, що проект №2546 не тільки передбачає полегшення вимог до кандидатів, а й посягає на повноваження глави держави самостійно визначитися з методикою заповнення своєї квоти у ВРЮ. Згідно із законодавчою ініціативою Президент буде змушений призначити членами Ради тих кандидатів, яких запропонує створена ним комісія. З одного боку, начебто й виглядає демократично, але на практиці навряд чи ті, кому на вул. Банковій довірять робити відбір, попередньо не поцікавляться думкою глави держави. З другого — можна ж вимагати, аби й членів комісії Президент призначав за пропорційно-партійними списками.
Президентська неквапливість
Можливо, такі кулуарні баталії між двома центрами влади й призвели до того, що наразі не відомі прізвища тих кандидатів, які будуть допущені до розгляду Президентом. Здавалося б, хтохто, а глава держави міг би й не тягнути до останнього. Адже йому достатньо вчасно визначитися зі складом конкурсної комісії та активізувати її роботу щодо перевірки та відбору кандидатів.
Відповідальний на вул. Банковій за судову реформу Олексій Філатов на початку квітня запевняв, що глава держави вчасно виконає свій обов’язок: «Сподіваюся, Президент призначить трьох членів ВРЮ вже цього місяця». Натомість склад такої комісії глава держави назвав лише 21 квітня. Водночас до відповідного положення про проведення конкурсу заднім числом були внесені зміни, що легітимізували прийом документів від кандидатів не комісією, а Адміністрацією Президента.
Втім, якщо проаналізувати попередній список претендентів, які мають намір заручитися довірою гаранта, то проблем із вибором у Петра Порошенка виникнути не повинно. Так, вочевидь, уже може придивлятися собі новий кабінет у ВРЮ Володимир Мойсик, який наразі очолює Тимчасову спеціальну комісію з перевірки суддів судів загальної юрисдикції. На його користь зіграє і значний суддівcький досвід, включаючи перебування у Верховному Суді, і не в останню чергу — політичні переконання стосовно «гріхів» попередньої влади.
До речі, його називають також і одним із фаворитів у змаганні за крісло голови ВРЮ. Щоправда, на думку експертів, призначення В.Мойсика членом Ради свідчитиме про те, що ТСК прогнозовано й остаточно спочине в бозі.
Майже такі самі шанси змінити місце роботи й у судді ВС Миколи Гусака. Принаймні його намір боротися з «глибоко загнаною рабською психологією» молодих суддів, особливо — в адміністративній юрисдикції, відповідає тезам, якими обгрунтовують необхідність реформи та очищення суддівських лав на вул. Банковій. Більшість їхніх конкурентів — також досить досвідчені та відомі, але щось підказує, що їм навряд чи вистачить аргументів, аби переконати главу держави у власних перевагах.
***
Отже, для того, щоб органу, відповідальному за формування суддівського корпусу, отримати кворум і якнайшвидше відновити роботу, жоден із чотирьох суб’єктів призначення членів ВРЮ не повинен зробити осічки. Інакше в нардепів опиниться в руках золота акція, яка й визначатиме, коли суддівські лави зможуть поповнитися новими кадрами, яким довірятимуть і суспільство, і насамперед самі політики.
_03_03.png)
