Досягти балансу інтересів позивача та відповідача при розгляді заяв про забезпечення позову законодавець сподівається завдяки запровадженню зустрічного забезпечення. За задумом ініціаторів змін, завдяки цьому відшкодовуватимуться потенційні збитки відповідача. Водночас недоліки проекту можуть призвести до неефективності новацій.
Законні вимоги
Інститут забезпечення позову посідає чільне місце в господарському процесі, адже покликаний підвищити ефективність прийнятого судом рішення та можливість його реального виконання. Разом з тим не можна забувати, що позивач не завжди отримує позитивне для себе судове рішення. З огляду на зазначене проблема дотримання прав відповідача та третіх осіб, які не беруть участі у справі, в разі забезпечення позову постає під іншим кутом, адже вжиті заходи є обмежувальними та впливають на їхні права та обов’язки.
Основним завданням процесуальних норм, які регламентують ужиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Велика кількість фрагментарних і поодиноких поправок до Господарського процесуального кодексу, які лише частково усувають недоліки процедури забезпечення позову, свідчить про проблеми в цій сфері та підтверджує нагальну потребу вдосконалення цього правового інституту.
Відповідно до ст.66 кодексу господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити заходів забезпечення позову, яке допускається на будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення господарського суду.
Згідно з положеннями ГПК баланс інтересів позивача та відповідача досягається шляхом заборони на вжиття конкретних заходів забезпечення позову, визначених ст.67, а також шляхом заборони на вжиття заходів забезпечення позову, не передбачених у кодексі.
Крім того, вищі судові інстанції, даючи роз’яснення щодо застосування цього інституту, також установлюють певні правила та умови вчинення відповідних процесуальних дій. Так, Пленум Верховного Суду в постанові «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 №9 звертає увагу на обов’язок суду пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, з’ясувати обсяг позовних вимог і дані про особу відповідача, відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам.
В постанові пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011 №16 розтлумачено такі засадничі умови використання забезпечувальних заходів, як розумність, обгрунтованість та адекватність вимог заявника, ймовірність утруднення виконання чи невиконання рішення суду, запобігання порушенню прав та інтересів осіб, які не є учасниками провадження.
Практичний аспект
Більшість проблем із застосуванням заходів забезпечення позову пов’язані з правильністю оцінки доказів, якими обгрунтовує свої припущення заявник, а також зі складнощами отримання таких доказів у легальний спосіб.
Наприкінці 2014 року законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення кінцевих вигодонабувачів юридичних осіб та публічних діячів» унесено зміни до ст.28 закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідно до нововведень інформація про зареєстровані права та їх обтяження, що міститься в Державному реєстрі прав, є відкритою та загальнодоступною. Зазначені зміни матимуть позитивний вплив і на вирішення питань щодо забезпечення позову, адже і заявник, і суд зможуть вільно отримати інформацію про всі об’єкти нерухомого майна, зареєстровані за відповідачем. Це розширить можливості суду при оцінці співмірності позовних вимог і, відповідно, виду заходів забезпечення позову із розміром активів (зокрема нерухомого майна) відповідача.
Аналіз умов застосування заходів забезпечення позову дозволяє стверджувати, що найбільше труднощів виникає при вирішенні питання про забезпечення позову без участі представника іншої сторони процесу. Адже за таких обставин суд не завжди може пересвідчитися, що між сторонами дійсно виник спір, з’ясувати обсяг позовних вимог (особливо коли вони є нечіткими чи взаємовиключними), дані про особу відповідача (якщо в позивача відсутня повна інформація про нього). Розв’язати цю проблему можна шляхом запровадження правила про обов’язкове повідомлення всіх учасників процесу про розгляд питання щодо забезпечення позову в судовому засіданні, як це відбувається, наприклад, під час прийняття рішення про вжиття запобіжного заходу.
Така процедура дозволить суду з’ясувати всі умови та підстави для вжиття заходів забезпечення позову. У свою чергу позивач зможе більш повно обгрунтувати власні вимоги, а відповідач — спростувати відсутність умислу на створення умов для унеможливлення чи утруднення виконання рішення суду.
Значимість забезпечення позову зумовлюється оперативністю реагування суду на заяву, наприклад про потенційне відчуження майна відповідачем. Отже, ефективність вжиття відповідних заходів залежатиме від часу розгляду цього питання судом. За таких умов доцільно встановити конкретні часові межі для розгляду заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.
На порозі змін
Потреба в реформуванні цього інституту господарського процесу вже назріла. Тому варто проаналізувати проект відповідних змін до ГПК, який запропоновано до аналізу членам Ради з питань судової реформи при Президентові.
Ініціатива передбачає, що звернутися із заявою про забезпечення позову може не тільки сторона та прокурор, а й інші учасники процесу, тобто треті особи, які не заявляють самостійних вимог, перекладачі, посадові особи та інші працівники підприємств, судові експерти. Таке надмірне розширення кола осіб, які можуть подати заяву про забезпечення позову, видається недостатньо обгрунтованим. Адже вони не мають стосунку до формування позовних вимог і процесуального інтересу у виконанні рішення суду.
Проектом пропонується запровадити такі новели, спрямовані на досягнення балансу інтересів позивача та відповідача:
• зустрічне забезпечення;
• зміна одного заходу забезпечення іншим;
• скасування заходів забезпечення позову судом за клопотанням сторони;
• відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову.
Стаття 67-1 проекту передбачає можливість зустрічного забезпечення. Його метою є відшкодування можливих для відповідача збитків, завданих забезпеченням позову. Тому, якщо заяву про вжиття заходів забезпечення позову подано прокурором в інтересах держави, необхідно передбачити письмове підтримання такої заяви позивачем, адже саме на нього може бути покладено обов’язок відшкодування збитків.
Проте зазначена норма проекту містить низку недоліків. Так, формами зустрічного забезпечення визначаються кошти, банківська гарантія, порука чи інше фінансове забезпечення. Видається, що за сучасних умов доцільно залишити тільки кошти, внесені на депозит суду, та банківську гарантію як найбільш надійні та ефективні способи забезпечення.
Ініціатива не встановлює чітких підстав та умов, за яких доцільно застосовувати зустрічне забезпечення, що може призвести до зловживань і невизначеності.
Звернімо увагу, що новації не передбачають можливості зустрічного забезпечення після вжиття заходів забезпечення позову. Тобто якщо суд ужив такі заходи відразу (ухвалою про відкриття провадження у справі), то в подальшому відповідач не вправі ставити питання про застосування зустрічного забезпечення, що не зовсім справедливо і не сприяє досягненню балансу інтересів між сторонами.
Важко буде реалізувати на практиці норму проекту, за якою ухвалу про зустрічне забезпечення господарський суд виносить не пізніше наступного дня після надходження заяви про забезпечення позову. Адже відповідач, як правило, не обізнаний із фактом подання та розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
Суттєвим недоліком проекту є також невизначеність процедури розгляду відповідних заяв (з викликом сторін чи без, в судовому засіданні чи ні). Не встановлено також способу повідомлення сторін про розгляд цих заяв. Розв’язати вказані проблеми можна, передбачивши правило, за яким питання стосовно застосування зустрічного забезпечення вирішується в судовому засіданні з викликом представників сторін за заявою відповідача (без ініціативи суду), із урахуванням, зокрема, майнового стану сторін.
Що стосується запропонованих правил заміни одного заходу забезпечення іншим, то тут варто звернути увагу на те, що відповідно до ч.1 ст.67-3 проекту таке клопотання має право подати позивач або відповідач. В цьому вбачається суперечність з ст.66 ініціативи, за якою право подати заяву про вжиття заходів забезпечення позову мають не тільки сторони, а й прокурор та інші учасники процесу. До того ж норму варто доповнити положеннями, які визначають підстави для вчинення відповідної процесуальної дії, а також процедуру розгляду клопотання. Наприклад, ураховуючи ту обставину, що конкретний вид забезпечення позову має відповідати позовним вимогам, пропонується запровадити правило, за яким зміна предмета позову може мати наслідком скасування заходів забезпечення позову або бути підставою для зміни виду його забезпечення.
Варто підтримати положення проекту, які дають можливість суду самостійно скасовувати вжиті заходи забезпечення позову чи зустрічного забезпечення. Це дозволить оперативно реагувати на повідомлення та заяви осіб, чиї права були порушені.
_03_03.png)
