Правовідносини між кредитодавцем та позичальником за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду.
До такого висновку дійшов Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 11 листопада 2015 року, ухваливши постанову у справі № 6-1716цс15, предметом якої був спір про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Як пояснили "ЗіБ" у ВСУ, суд зробив правовий висновок, про те, що відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину першу статті 6 цього Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом № 2983-VI від 3 лютого 2011 року) третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом,
можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
За частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Системний аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути.
_03_03.png)
