Відмова банку від погашення заборгованості за рахунок отримання іпотеки порушує принцип рівності прав та обов’язків кредитора і позичальника. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 7 жовтня 2015 року №6-222цс15, текст якої публікує "Закон і Бізнес".
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
7 жовтня 2015 року м.Київ №6-222цс15
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючої — Сімоненко В.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Яреми А.Г., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 1 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про припинення іпотеки за заявою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд Верховним Судом ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.04.2014,
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2013 року Особа 1 звернувся до Пустомитівського районного суду Львівської області з позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про припинення іпотеки.
Особа 1 зазначав, що у зв’язку з невиконанням умов
кредитного договору №014/7299/74/55832 від 11.03.2008, укладеного між ним та відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», на підставі виконавчого напису нотаріуса від 26.03.2009 було звернуто стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок за Адресою 1, земельну ділянку з кадастровим №1, площею 0,2500 га, для будівництва та обслуговування вказаного житлового будинку і господарських будівель та земельну ділянку з кадастровим №2, площею 0,1050 га, для ведення особистого селянського господарства, розташовану в с.Липники Пустомитівського району Львівської області.
30.08.2010 виконавчий документ повернуто ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на підставі ч.3 ст.47 закону «Про виконавче провадження» від 21.04.99 №606-XIV у зв’язку з відмовою стягувача залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання
рішення.
Посилаючись на те, що іпотекодержатель не скористався передбаченим ч.1 ст.49 закону «Про іпотеку» від 5.06.2003 №898-IV правом і не придбав предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна за результатами других прилюдних торгів, Особа 1 просив суд припинити іпотеку нерухомого майна, вилучити з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку, а з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна — запис про заборону відчуження.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 29.03.2013 в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 25.12.2013 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову Особи
1. Припинено встановлену на підставі договору іпотеки, укладеного 11.03.2008 Особою 1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», іпотеку нерухомого майна, а саме житлового будинку за Адресою 1, земельної ділянки з кадастровим №1, площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування зазначеного житлового будинку і господарських будівель та земельної ділянки з кадастровим №2, площею 0,1050 га, для ведення особистого селянського господарства, розташовану в с.Липники Пустомитівського району Львівської області. Вилучено з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку та з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна — запис про заборону відчуження зазначеного майна.
Ухвалою ВСС від 23.04.2014 касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відхилено, рішення Апеляційного суду Львівської області від 25.12.2013 залишено без змін.
У поданій до ВС заяві про перегляд ухвали ВСС від 23.04.2014 ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» порушує питання про скасування ухваленого у справі рішення суду касаційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Особи 1 з передбаченої п.1 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме стст.3, 17 та 49 закону №898-IV.
Для обгрунтування зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» посилається на ухвалу ВСС від 19 листопада та 10.12.2014 і 25.02.2015.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВС уважає, що заява про перегляд оскаржуваного
судового рішення не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.353 ЦПК Верховний Суд переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.
За положеннями п.1 ч.1 ст.355 ЦПК підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 11.03.2008 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та Особою 1 укладено кредитний договір №014/7299/74/55832.
На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором того ж дня банком та Особою 1 укладено
договір іпотеки №014/7299/74/55832, предметом якого є житловий будинок за Адресою 1, земельна ділянка з кадастровим №1, площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування зазначеного житлового будинку і господарських будівель та земельна ділянка з кадастровим №2, площею 0,1050 га, для ведення особистого селянського господарства, розташована в с.Липники Пустомитівського району Львівської області.
У зв’язку з порушенням позивачем умов кредитного договору приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сиротяком Михайлом Романовичем 26.03.2009 вчинено виконавчий напис №645, яким на задоволення вимог банку звернуто стягнення на предмет іпотеки.
На підставі виконавчого напису нотаріуса відкрито виконавче провадження №12224634.
30.08.2010 постановою головного державного
виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області виконавчий документ повернуто ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у зв’язку з тим, що предмет іпотеки двічі не реалізовано з прилюдних торгів, а стягувачем не придбано предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов Особи 1, суд апеляційної інстанції, з рішенням якого погодився касаційний суд, керувався тим, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» не скористалося передбаченим ст.49 закону №898-IV (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин з реалізації майна) правом на придбання предмета іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна за результатами других прилюдних торгів, а тому в силу вимог цієї норми іпотека може бути припинена за
рішенням суду.
На відміну від справи, яка переглядається, в іншій справі, що виникла з подібних правовідносин за аналогічних обставин, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права посилається у своїй заяві ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», зокрема, в ухвалі ВСС від 10.12.2014, міститься висновок про те, що основне зобов’язання не припинене, а тому продовжує діяти й іпотека як забезпечення виконання цього зобов’язання.
Такого ж висновку дійшов ВСС і в ухвалі від 19.11.2014.
Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, ВСС в ухвалі від 25.02.2015 зробив висновок про те, що відмова стягувача залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення, є підставою для повернення виконавчого документа
стягувачу, що не позбавляє його права повторно пред’явити виконавчий документ до виконання протягом строків, установлених законодавством, та не припиняє іпотеки.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.
Відповідно до ст.1 закону №898-IV іпотека — це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку,
встановленому цим законом.
Згідно зі ст.17 закону №898-IV іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим законом.
За змістом чч.1 та 3 ст.49 закону №898-IV (в редакції, яка була чинною на момент проведення прилюдних торгів) протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в
рахунок ціни майна. Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами других прилюдних торгів, іпотека може бути припиненою за рішенням суду.
Системний аналіз положень стст.3, 17 та 49 закону №898-IV свідчить про те, що припинення іпотеки у зв’язку з застосуванням цього закону є правом суду, рішення якого повинно прийматись з урахуванням конкретних обставин справи.
При цьому слід ураховувати строк договору, розмір заборгованості, а також встановлені у справі обставини, а саме: чи продовжується дія кредитного договору після звернення стягнення на предмет іпотеки; чи звернуто на всю суму заборгованості за кредитом стягнення; які наслідки збереження або припинення іпотеки з огляду на інтереси обох сторін договору кредиту та договору іпотеки; підстави відмови іпотекодержателя від отримання предмета
іпотеки; та чи діють сторони добросовісно тощо.
Суди встановили, що виконавчий напис нотаріуса видано на заборгованість за кредитом у розмірі $295 тис. 491 і 22 центи; заборгованість за відсотками у сумі $20 тис. 492 і 62 центи; пеню в розмірі $6 тис. 638 і 48 центів, а всього $322 тис. 622 і 32 центи. Звернуто стягнення на предмет іпотеки вартістю $422 тис. 961 на час укладання договору іпотеки.
За таких встановлених обставин справи факт того, що строк договору кредиту не сплинув, не може бути підставою для відмови від погашення повністю або частково заборгованості за рахунок не реалізованого за наслідками торгів предмета іпотеки, оскільки порушує права боржника на законне очікування прийняття предмета іпотеки в рахунок погашення заборгованості та штучно збільшує заборгованість боржника за кредитним договором.
Оскільки за положеннями ст.11 Цивільного кодексу
сторони в договорі мають діяти добросовісно, і банк відповідно до договору обрав спосіб захисту своїх прав шляхом стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, то боржник має право очікувати погашення заборгованості за рахунок предмета іпотеки до спливу строку кредитного договору.
Отже, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про припинення іпотеки, оскільки відмова банку від погашення заборгованості за рахунок отримання іпотеки порушує принцип рівності прав та обов’язків кредитора і боржника та штучно призводить до збільшення заборгованості за кредитом, а тому на підставі ст.3605 ЦПК Судова палата у цивільних справах ВС дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
Керуючись п.1 ч.1 ст.355, ст.3605 ЦПК, Судова палата
у цивільних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
У задоволенні заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд ухвали ВСС від 23.04.2014 відмовити.
Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.
_03_03.png)
