Звернувшись в інтересах банку до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором, уповноважена особа ФГВФО не здійснює владних повноважень. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 7 жовтня 2015 року №6-1521цс15, текст якої публікує "Закон і Бізнес".
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
7 жовтня 2015 року м.Київ №6-1521цс15
Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — Сеніна Ю.Л.,
суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., Шицького І.Б., Яреми А.Г.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Форум» до товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродснекгруп», Особа 1, Особа 2, Особа 3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ПАТ «Банк Форум» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.05.2015,
ВСТАНОВИЛИ:
У листопаді 2014 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Форум» звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 1.09.2011 між ПАТ
«Банк Форум» та ТОВ «Укрпродснекгруп» укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 720000 грн. зі сплатою 16,5% річних та строком повернення коштів до 29.08.2014.
З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором 1.09.2011 банк уклав три окремі договори поруки із Особою 1, Особою 2 та Особою 3.
Свої зобов’язання за кредитним договором ТОВ «Укрпродснекгруп» належним чином не виконало, внаслідок чого утворилася заборгованість за договором у сумі 165 тис. 296 грн. 18 коп.
Виконавчою дирекцією фонду 16.06.2014 прийнято рішення про початок ліквідації ПАТ «Банк Форум» і призначено уповноважену особу для вжиття заходів щодо повернення заборгованості позичальників перед банком.
Уповноважена особа фонду просила стягнути солідарно з ТОВ «Укрпродснекгруп», Особи 1, Особи 2 та Особи 3 на користь ПАТ «Банк Форум» 165 тис. 296 грн. 18 коп.
Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 6.02.2015 позов задоволено частково, постановлено: стягнути з ТОВ «Укрпродснекгруп», Особи 1, Особи 2, Особи 3 на користь ПАТ «Банк Форум» заборгованість за кредитним договором у сумі 165 тис. 296 грн. 18 коп., у задоволенні позовних вимог у частині солідарного стягнення заборгованості відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 23.03.2015 рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у цивільній справі закрито, роз’яснено уповноваженій особі фонду право на звернення із зазначеним позовом до суду в порядку адміністративного судочинства.
Ухвалою ВСС від 13.05.2015 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою
уповноваженої особи фонду на зазначену ухвалу апеляційного суду.
У поданій 29.07.2015 до Верховного Суду заяві уповноважена особа фонду просить скасувати ухвалу ВСС від 13.05.2015, справу направити на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, а саме стст.91, 92, 104 Цивільного кодексу, стст.37, 47, 48, 53 закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», стст.15, 205 Цивільного процесуального кодексу.
На підтвердження своїх доводів уповноважена особа фонду надала копії ухвал ВСС від 15, 20, 27 травня та 10.06.2015, копії постанов Вищого господарського суду від 26 березня,
12 травня, 22.06.2015.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника
ПАТ «Банк Форум», перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах ВС дійшли висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст.355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права — при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної
справи судом; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Суди під час розгляду справи встановили, що 1.09.2011 між ПАТ «Банк Форум» і ТОВ «Укрпродснекгруп» укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 720000 грн. зі сплатою 16,5% річних та строком повернення коштів до 29.08.2014.
З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором банк уклав три окремі договори поруки із Особою 1, Особою 2 та Особою 3.
Свої зобов’язання за кредитним договором ТОВ «Укрпродснекгруп» належним чином не виконало, унаслідок чого утворилася заборгованість у сумі 165 тис. 296 грн. 18 коп.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову,
суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ
«Укрпродснекгруп» неналежно виконувало свої зобов’язання за кредитним договором, а тому сума заборгованості підлягає стягненню з боржника і поручителів. Крім того, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором у солідарному порядку.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції й закриваючи провадження у справі, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, керувався тим, що відповідно до положень закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» після введення у банку тимчасової адміністрації, а також під час ліквідації банку уповноважена особа фонду реалізує свої повноваження, передбачені, зокрема, ст.38 цього закону, й діє як суб’єкт публічного права. У зазначеній справі уповноважена особа фонду, звернувшись до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним
договором на користь банку, діяла в межах та на виконання повноважень, прямо передбачених законом, як суб’єкт владних повноважень у порядку виконання владних управлінських функцій.
Проте зміст наданих для порівняння постанов ВГС від 26 березня, 12 травня та 22.06.2015 свідчить про те, що суд касаційної інстанції розглянув справи за позовами уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів в інтересах ПАТ «Банк Форум» до суб’єктів господарювання про стягнення заборгованості за кредитними договорами у порядку господарського судочинства.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, зокрема стст.91, 92, 104 ЦК, стст.37, 47 закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Разом з тим надані для порівняння ухвали ВСС від 20 та
27.05.2015 не містять відомостей, які б свідчили про неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Не можна також вважати прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права надані заявником ухвали ВСС від 15 травня та 10.06.2015 про відкриття касаційного провадження.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах ВС виходять із такого.
Законом «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між фондом, банками,
Національним банком, визначаються повноваження та функції фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до ч.2 ст.3 цього закону фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об’єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб’єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності фонду.
Разом з тим, відповідно до пп.2, 5 ч.2 ст.37 закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» фонд безпосередньо або уповноважена особа фонду у разі делегування їй повноважень має право:
— укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної
діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим законом;
— заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи.
Відповідно до ст.47 закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа фонду (кілька уповноважених осіб фонду) визначається виконавчою дирекцією фонду. До неї застосовуються правила та вимоги, визначені ст.35 цього закону. Рішення уповноваженої особи фонду є обов’язковими для виконання працівниками банку, що ліквідується. Уповноважена особа фонду:
1) діє без довіреності від імені банку, що ліквідується;
2) звільняє працівників банку відповідно до законодавства про працю;
3) виконує організаційно-розпорядчі функції для реалізації процедури ліквідації банку;
4) здійснює повноваження фонду, визначені цим законом та делеговані їй фондом;
5) звітує про результати своєї роботи перед виконавчою дирекцією фонду.
Згідно зі ст.17 Кодексу адміністративного судочинства юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку із здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв’язку з публічним формуванням суб’єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:
1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами;
6) спори щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що уповноважена особа звернулася в інтересах банку до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителів. Ці правовідносини виникли на підставі цивільно-правової угоди, й уповноважена особа фонду виступає в указаному спорі від імені сторони такого правочину, не здійснюючи при цьому владних повноважень.
Суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й касаційний суд, на зазначені положення закону уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про те, що спір відноситься до юрисдикції адміністративних судів.
Крім того, згідно із чч.1, 2 ст.15 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли
розгляд таких справ за КАС або Господарським процесуальним кодексом віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів.
Відповідно до ст.16 ЦПК не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Аналогічні висновки містяться в постанові ВС від 1.07.2015 (справа №6-745цс15).
Оскільки позовні вимоги заявлені уповноваженою особою в інтересах банку щодо стягнення з товариства (позичальника) заборгованості за кредитним договором, який укладено між суб’єктами господарювання, то такі вимоги не можуть розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Отже, виходячи зі змісту стст.37, 47 закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», стст.15, 16, 118 ЦПК, стст.1, 12 ГПК, позовні вимоги
уповноваженої особи в інтересах банку до ТОВ «Укрпродснекгруп» необхідно розглядати в порядку господарського судочинства, а позов до Особи 1, Особи 2, Особи 3 — в порядку цивільного судочинства.
Ураховуючи викладене, постановлені в справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки під час розгляду справи суди допустили порушення норм процесуального права, зокрема, не встановили наявності фактів, необхідних для застосування судом ст.205 ЦПК, якою встановлено підстави для закриття провадження у справі; не перевірили, чи виступає уповноважена особа в спірних правовідносинах як суб’єкт владних повноважень чи як представник сторони кредитного договору; належним чином не з’ясували, в порядку якого судочинства слід розглядати позовні вимоги в інтересах банку до суб’єкта господарювання та до фізичних осіб.
Керуючись ст.3603 ЦПК, судові палати у цивільних та
господарських справах ВС
ПОСТАНОВИЛИ:
Заяву ПАТ «Банк Форум» в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Форум» задовольнити.
Ухвалу ВСС від 13.05.2015, ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 23.03.2015 та рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 6.02.2015 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.