Аналіз п.2 ч.1 ст.41 Кодексу законів про працю поповнив базу правових позицій Верховного Суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та обов’язкових умов розірвання трудового договору.
Крім підстав, передбачених ст.40 цього кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.
Такий правовий аналіз п.2 ч.1 ст.41 КЗпП дає підстави для висновку, що ця норма матеріального права не передбачає наявності обвинувального вироку суду як обов’язкової умови для звільнення працівника з викладеної в ній підстави. Звільнення з підстави втрати довіри може вважатися обгрунтованим, якщо
працівник, котрий безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (займається їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом тощо), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довіри (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).
Згідно з п.8 розд.IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 8.03.95 №100, виплати, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, нараховуються шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на кількість робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Постановою Верховного Суду від 23.12.2015 у справі №6-1093цс15 також зазначається, що середньомісячна кількість робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз.3 п.8 розд.IV порядку).
_03_03.png)
