Встигнути із позовом

Верховний Суд України

Іменем України Постанова

25 листопада 2015 року м.Київ №6-172цс15

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — Яреми А.Г.,

суддів: Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою Особи 7 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, за заявою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд Верховним Судом ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.07.2014, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 13.06.2014 та ухвали Личаківського районного суду м.Львова від 31.03.2014,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2013 року Особа 7 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого листа від 27.11.2009, виданого на підставі рішення Личаківського районного суду м.Львова від 3.11.2009, таким, що не підлягає виконанню.

Особа 7 зазначав, що на час його звернення до суду в

силу вимог статті 598 Цивільного кодексу його зобов’язання як поручителя за кредитним договором, укладеним між відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та товариством з обмеженою відповідальністю «Захід-Агро», припинилося внаслідок припинення діяльності боржника за основним договором як суб’єкта господарювання у зв’язку з його ліквідацією та внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців.

Посилаючись на вказані обставини, Особа 7 на підставі ч.1 ст.559, ч.1 ст.598, ст.609 ЦК просив визнати виконавчий лист про стягнення з нього на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» 1 млн 242 тис. 183 грн. 5 коп. заборгованості таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 31.03.2014, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13.06.2014, заяву Особи 7

задоволено: визнано виконавчий лист від 27.11.2009 про примусове виконання рішення Личаківського районного суду м.Львова від 3.11.2009 в частині стягнення з Особи 7 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» 1 млн 242 тис. 183 грн. 5 коп. заборгованості за кредитним договором та судових витрат у розмірі 1 тис. 952 грн. таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою ВСС від 14.07.2014 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за вказаною заявою з підстави, передбаченої п.5 ч.4 ст.328 Цивільного процесуального кодексу.

У заяві про перегляд ухвали ВСС від 14.07.2014, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 13.06.2014 та ухвали Личаківського районного суду м.Львова від 31.03.2014 ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні заяви Особи 7 з передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч.1 ст.559, ч.1 ст.609 ЦК, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обгрунтування заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надало ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 7.11.2012, 30.10.2013, 3.07, 10.12, 17.12 і 24.12.2014.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 6.04.2015 цивільну справу за заявою Особи 7 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, допущено до провадження Верховного Суду в порядку гл.3 розд.V ЦПК.

За змістом п.2 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону від 12.02.2015 №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» заяви про перегляд Верховним Судом рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Ураховуючи викладене, заява ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», яка надійшла до суду касаційної інстанції для вирішення питання про допуск справи до провадження ВС та рішення за якою не було прийнято на день набрання чинності законом №192-VIII, підлягає розгляду ВС у порядку, передбаченому гл.3 розд.V ЦПК зі змінами, внесеними згідно із законом №1876-VI від 11.02.2010, в редакції закону №2453-VI від 7.07.2010.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» доводи, Судова палата у цивільних справах ВС дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 360⁴ ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд справи ВС і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 16.08.2007 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Захід-Агро» було укладено кредитний договір. На забезпечення зобов’язань боржника за цим договором 16.08.2007 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та Особою 7, Особою 10, Особою 11, Особою 12 укладено договори поруки.

Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 3.11.2009, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 21.02.2011 та ухвалою ВСС від 7.06.2011, стягнуто з Особи 7, Особи 10, Особи 11, Особи 12 солідарно на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» 1 млн 242 тис. 183 грн. 05 коп. заборгованості за кредитним договором.

На підставі цього рішення зазначеним районним судом 27.11.2009 видано виконавчий лист про стягнення з Особи 7, Особи 10, Особи 11, Особи 12 солідарно на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» вказаної заборгованості.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.03.2012 вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ТОВ «Захід-Агро» визнано погашеними на суму 925 тис. 237 грн., а саме ТОВ «Захід-Агро» ліквідовано та внесено відомості про припинення юридичної особи до ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців.

Постановляючи ухвалу про задоволення заяви Особи 7, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що оскільки юридичну особу, поручителем якої був Особа 7, ліквідовано, то з урахуванням положень ч.1 ст.559, ст.609 ЦК зобов’язання поручителя як боржника за виконавчим документом припинено, та дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 7.11.2012, 30.10.2013, 3.07, 10.12, 17.12 і 24.12.2014, наданих заявником для порівняння, містяться висновки про те, що оскільки

рішення суду про стягнення з поручителів заборгованості ухвалено до визнання юридичних осіб — позичальника та боржника банкрутами, то їх ліквідація не впливає на виконання зобов’язань поручителів.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме ч.1 ст.559, ч.1 ст.609 ЦК.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.

Згідно із чч.2, 4 ст.369 ЦПК суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом. Суд ухвалою вносить виправлення до виконавчого листа, а у разі, якщо його було видано

помилково або якщо обов’язок боржника відсутній повністю чи частково у зв’язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.

Відповідно до ст.553 ЦК за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

За ч.1 ст.559 ЦК порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Згідно з ч.1 ст.598, ст.599 ЦК зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 609 ЦК встановлено, що зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

У справі, яка переглядається, судовим рішенням установлено порушення зобов’язання боржником (ТОВ «Захід-Агро»), зокрема рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 3.11.2009 стягнуто з Особи 7, Особи 10, Особи 11, Особи 12 солідарно на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» 1 млн 242 тис. 183 грн. 5 коп. заборгованості за кредитним договором.

Згідно із ч.5 ст.11 ЦК у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до п.9 ч.2 ст.129 Конституції, ст.14 ЦПК

однією з основних засад судочинства є обов’язковість рішень суду.

За ст.14 ЦПК судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Таким чином, положення ст.559 ЦК стосовно припинення поруки з припиненням забезпеченого нею зобов’язання не може застосовуватися до правовідносин, в яких обов’язок поручителя щодо виконання зобов’язання за основним договором виник з рішення суду, а не лише з договору поруки.

Правовий аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що припинення основного зобов’язання внаслідок ліквідації юридичної особи — боржника за цим зобов’язанням не припиняє поруки, якщо кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи — боржника.

Отже, оскільки у справі, яка переглядається, право на стягнення з поручителя заборгованості (шляхом звернення до суду з позовом, за результатами розгляду справи за яким ухвалено судове рішення про стягнення цієї заборгованості з поручителя) було реалізоване кредитором до ліквідації боржника, то ліквідація останнього не свідчить про припинення зобов’язання поручителя.

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив суд касаційної інстанції, ухвалюючи судові рішення, надані заявником для порівняння.

Ураховуючи викладене, у справі, яка переглядається, суди неправильно застосували зазначені норми матеріального права та дійшли помилкового висновку про припинення зобов’язання поручителя як боржника за виконавчим документом унаслідок припинення основного зобов’язання боржника у зв’язку з його ліквідацією.

Отже, судове рішення суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається ВС з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконним, а це відповідно до ст.360⁴ ЦПК є підставою для його скасування.

Керуючись п.1 ч.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.360³ , ч.1 ст.360⁴ ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково.

Ухвалу ВСС від 14.07.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК (у редакції закону №192-VIII)