Платник податку має право на одержання бюджетної заборгованості, а ефективним способом захисту порушених прав є стягнення з бюджету відповідних коштів.
Такий висновок зробила колегія суддів ВАСУ під час розгляду касаційної скарги Житомирської ОДПІ на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 13.07.2015 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адмінсуду від 29.09.2015 р. у справі № 806/2256/15 за позовом ТОВ «Атем-Франк» до Житомирської ОДПІ та Головного Управління Державної казначейської служби в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення бюджетного відшкодування.
Як інформували "ЗіБ" у ВАСУ, з метою забезпечення єдності судової практики спір розглядався розширеним складом другої судової палати Вищого адміністративного суду у складі 17 суддів.
Колегія суддів ВАСУ підтримала рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позовні вимоги у повному обсязі, визнавши протиправною бездіяльність податкового органу та безпосередньо стягнувши з Державного бюджету України бюджетну заборгованість на користь платника (Ухвала ВАСУ від 04.02.2016 № К/800/44985/15).
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що у податковій декларації з ПДВ, поданій ТОВ «Атем-Франк» до контролюючого органу за березень 2015 року, позивачем було задекларовано суму ПДВ, яка підлягає відшкодуванню на рахунок платника у банку, в розмірі 1,5 млн. грн.
Втім на час вирішення даного спору вказану суму не
було повернуто платникові.
На підставі цього суди зробили висновок про об'єктивну наявність у платника права на одержання оспорюваної суми ПДВ з бюджету та погодилися з обраним позивачем способом захисту порушеного права, стягнувши безпосередньо з бюджету відповідні кошти.
Водночас наведений висновок судів не відповідає юридичному висновку Верховного Суду України, викладеному, зокрема, у його постанові від 16.09.2015р. про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, де зазначено:«рішення судів про задоволення позовних вимог про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ є помилковим з огляду на те, що така вимога позивача не є правильним способом захисту прав платника ПДВ. В цьому випадку правильним способом захисту позивача є вимога про зобов’язання відповідача до виконання покладених на нього Законом і підзаконними актами обов’язків щодо надання органу
казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету».
Однак у справі, що переглядалася, Вищий адміністративний суд України вважав за необхідне відступити від викладеної правової позиції Верховного Суду України.
У своєму рішенні Вищий адміністративний суд зазначає, що з моменту виникнення у платника бюджетної заборгованості настає й протиправна бездіяльність податкового органу як суб'єкта владних повноважень, що утворює матеріально-правовий аспект порушеного права платника і наслідки якої підлягають усуненню в судовому порядку.
Частиною другою статті 162 КАС передбачено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Крім цього, суд зауважив, що п. 200.23 статті 200 Податкового Кодексу передбачено, що суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. Таким чином, після закінчення установлених чинним законодавством строків для адміністративної процедури перевірки наявності у платника права на бюджетне відшкодування у результаті невчинення компетентними органами належних дій невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість.
Наведений юридичний факт, у свою чергу, зумовлює виникнення фінансових правовідносин між боржником в особі держави та кредитором – платником податків, права якого порушені саме внаслідок несплати йому відповідної суми.
Колегія суддів також зазначила, що надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного
результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
З урахуванням викладеного задоволення лише позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Житомирської ОДПІ щодо ненадання Управлінню висновку із зазначенням суми ПДВ у розмірі 1,5 млн. грн., яка підлягає відшкодуванню позивачеві з бюджету за березень 2015 року, не можна визнати достатнім та ефективним способом захисту порушеного права ТОВ «Атем-Франк».
Належним способом захисту у розглядуваній категорії спорів ВАСУ визнав безпосереднє стягнення суми заборгованості з Державного бюджету України.