Прощавай, мантіє!

 Тяганина на вищому рівні

Чинний закон «Про судоустрій і статус суддів» формально не містить часових обмежень для звільнення служителя Феміди за загальними обставинами. З одного боку, Вища рада юстиції має розглянути таку заяву й упродовж місяця внести подання Президенту або Верховній Раді (ч.3 ст.120 закону). Однак ні глава держави, ні народні обранці не зв’язані певними строками для схвалення відповідного рішення. Як наслідок, траплялося, що прощання з мантією розтягувалося на роки.

Водночас на тяганину з виконанням свого обов’язку накладається кампанія з очищення суддівських лав. Тож за час очікування акта про звільнення на суддю могла надійти скарга чи інші документи, що ставало підставою для відкриття дисциплінарної справи (див., наприклад, рішення ВРЮ №1202/0/15-16). І

тоді замість відставки чи звільнення за власним бажанням служитель Феміди міг отримати подання про звільнення за порушення присяги чи вимог несумісності (див. рішення ВРЮ №797/0/15-15).

Прикметно, що подекуди сама ВРЮ, яка прискіпливо досліджує процесуальні порушення з боку суддів, ігнорувала вимоги закону щодо місячного строку розгляду заяв про звільнення. І тоді доводилося звертатися по судовий захист. Так, Верховний Суд констатував, що порушення дисциплінарного провадження не може перешкоджати розгляду заяви про відставку (постанова від 12.04.2016 №800/383/15). А в постанові від 12.04.2016 у справі №800/111/16 звернув увагу, що пропуск місячного строку для оскарження бездіяльності ВРЮ не перешкоджає розгляду справи по суті, якщо заява про звільнення не була розглянута (див. стор.8. — Прим. ред.).

З огляду на такі правові позиції ВС, на думку експертів, якщо ВРЮ вчасно не вносить подання про звільнення за загальними обставинами, то є всі підстави для того, аби через суд визнавати її бездіяльність протиправною. Відповідно, вимагати скасування рішення в дисциплінарному провадженні, якщо воно ухвалене пізніше ніж за місяць після реєстрації заяви про звільнення.

Перший стане останнім

На жаль, наразі не сформовано чіткої правової позиції з приводу того, скільки ж часу суддя повинен чекати рішення про своє звільнення. Адже можна зобов’язати ВРЮ розглянути заяву про відставку, але не примусити Президента чи парламент видати відповідний акт.

Водночас згідно з новою редакцією закону про судоустрій ВРП самостійно прийматиме рішення про звільнення суддів за загальними обставинами, причому в той самий місячний строк (ч.3 ст.116). Отже, відпаде навіть теоретична можливість затягнути звільнення судді, аби, наприклад, завершити дисциплінарне провадження.

Тож усі судді, які подали або планують подати заяви про звільнення за загальними обставинами, зможуть вимагати, аби колегіальний орган вкладався в цей строк. І щойно 30 вересня ВРЮ перетвориться на ВРП, як остання залишиться наодинці з обов’язком ухвалити рішення щодо заяв про відставку або звільнення за власним бажанням. Причому, як уважають окремі експерти, щодо тих документів, які надійшли або надійдуть не пізніше 30 серпня, місячний строк закінчиться одночасно з набуттям чинності змінами до Конституції в частині правосуддя. Адже подання повторних заяв про звільнення вже до ВРП закон не вимагає.

Крім того, 30 вересня стане останнім робочим днем як для суддів, чиї повноваження закінчилися, так і для тих, кому на цей момент виповниться 65 років. Адже припинення повноважень є підставою для видання наказу головою суду про припинення трудових відносин (ст.125 закону), тобто виплати винагороди. Причому видання такого наказу не обумовлене наявністю рішення ВРП.

Отже, ВРП опиниться в неабиякому цейтноті. З одного боку, до неї перейде весь масив скарг, які не встигне розглянути Вища кваліфікаційна комісія суддів. З другого — жодних винятків на перехідний період не передбачено. Відповідно, у Ради після відпустки буде лише місяць для того, аби

розглянути всі дисциплінарні провадження щодо тих, хто не має наміру працювати в умовах реформованого правосуддя. Або відпустити з миром усіх охочих піти.