Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
7 червня 2016 року м.Київ №806/2256/15
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — КОРОТКИХ О.А.,
суддів: ГРИЦІВА М.І., КРИВЕНДИ О.В., МАРИНЧЕНКА В.Л., ПАНТАЛІЄНКА П.В., ПРОКОПЕНКА О.Б., САМСІНА І.Л., ТЕРЛЕЦЬКОГО О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю — спільного українсько-німецького підприємства «Атем-Франк» до ОДПІ, головного управління Державної казначейської служби в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення бюджетного відшкодування,
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2015 року товариство завернулося до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило:
визнати протиправною бездіяльність ОДПІ, що полягає в невиконанні обов’язку щодо підготовки та подання органу, який здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновків із зазначенням сум податку на додану вартість, котрі підлягають відшкодуванню товариству з бюджету за березень 2015 року в сумі 1500000 грн.;
стягнути з державного бюджету на користь товариства бюджетну заборгованість у сумі 1500000 грн.
На обгрунтування позовних вимог товариство зазначило, що 19.04.2015 до ОДПІ було подано податкову декларацію з ПДВ за березень 2015 року, відповідно до якої сума бюджетного відшкодування за цей період становить 1500000 грн., проте податковий орган не виконав свого обов’язку та в п’ятиденний строк після закінчення перевірки не подав до органу, який здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми бюджетного відшкодування, на підставі якого останній переказує ці кошти на поточний рахунок платника податку.
Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 13.07.2015, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2015, позовні вимоги задовольнив: визнав протиправною бездіяльність ОДПІ, що полягає у невиконанні обов’язку щодо подання органу, який здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновку із зазначенням сум, котрі підлягають відшкодуванню товариству з бюджету за березень 2015 року, та постановив стягнути з держбюджету на користь товариства заборгованість у сумі
1500000 грн. При цьому суд зазначив, що суб’єктами владних повноважень — відповідачами у справі — порушено право позивача на володіння, користування та розпорядження своїм майном — коштами, які підлягають бюджетному відшкодуванню, що виразилось у бездіяльності органів податкової служби та органів державного казначейства. Тому ефективним належним способом захисту порушеного права в цьому випадку є звернення до суду з вимогою про стягнення таких коштів на користь платника податку.
Вищий адміністративний суд ухвалою від 4.02.2016 залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій.
Не погоджуючись із ухвалою ВАС від 4.02.2016, ОДПІ звернулася до Верховного Суду із заявою про її перегляд з підстави, передбаченої п.5 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства, в якій просила судові рішення у справі скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову товариства відмовити.
У заяві ОДПІ посилається не невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС від 16.09.2015 (справа №21-881а15) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: ст.200 Податкового кодексу та п.9 Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 17.01.2011 №39 (чинного на час виникнення спірних правовідносин).
Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів уважає, що заява ОДПІ підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.237 КАС перегляд Верховним Судом рішень в адміністративних справах може здійснюватися з мотивів невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, погодившись із висновками судів попередніх інстанцій про те, що право платника податків на одержання оспорюваної суми ПДВ з бюджету було підтверджено документально, а тому відмова ОДПІ надати висновок про необхідність відшкодування цієї суми з бюджету на користь позивача є протиправною бездіяльністю суб’єкта владних повноважень, що призвела до виникнення перед платником бюджетної заборгованості. У зв’язку із цим суди погодилися з обраним позивачем способом захисту порушеного права, постановивши стягнути з держбюджету відповідні кошти.
При цьому ВАС відповідно до ч.1 ст.2442 КАС дійшов висновку про можливість відступити від правової позиції Верховного Суду щодо застосування норми права, викладеної в його постанові від 16.09.2015, із зазначенням таких мотивів.
З огляду на гарантоване ст.55 Конституції право особи захищати свої права будь-яким не забороненим законодавством способом з урахуванням наявності у чинному законодавстві механізму стягнення надмірно сплачених коштів з державного бюджету на підставі судового рішення та вимог ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо ефективності правового захисту суди
правомірно задовольнили розглядувані позовні вимоги в повному обсязі, стягнувши на користь товариства бюджетну заборгованість з ПДВ, оскільки вирішення питання про надання висновку не забезпечує погашення заборгованості держави перед боржником. Водночас ст.13 конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Засіб захисту, передбачений згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави [п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5.04.2005 (заява №38722/02)].
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС уважає, що при постановленні зазначених вище рішень суди допустили неправильне застосування норм матеріального права з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Основного Закону органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Згідно з пп.14.1.18 п.14.1 ст.14 ПК бюджетне відшкодування — це відшкодування від’ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування ПДВ за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування в порядку та за критеріями, визначеними в розд.V цього кодексу.
Алгоритм дій державних органів щодо відшкодування з держбюджету (бюджетного відшкодування) ПДВ врегульовано в ст.200 ПК.
Відповідно до п.200.7 ст.200 ПК платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Відповідно до абз.2 п.200.15 ст.200 ПК після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження орган державної податкової служби протягом п’яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов’язаний подати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
Кабінет Міністрів у постанові від 17.01.2011 №39 затвердив порядок, яким визначено механізм взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування ПДВ.
За змістом п.9 порядку, протягом п’яти операційних днів після отримання висновку орган державної казначейської служби переказує платникові податку зазначену у висновку суму бюджетного відшкодування ПДВ з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку, відкритий у банку.
На підставі зазначених норм права колегія
суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла висновку, що бюджетне відшкодування ПДВ здійснюється органом державного казначейства з дотриманням процедури та на умовах, установлених ст.200 ПК та порядком, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації в п’ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку.
Цей порядок не передбачає бюджетного відшкодування ПДВ у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями податкових органів, ухвалених за результатами перевірки сум ПДВ, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю.
Колегія суддів наголошує, що відшкодування з держбюджету ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а тому суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості.
За таких обставин необгрунтованим є посилання ВАС на те, що прийняття судом рішення про стягнення з бюджету на користь платника податків заборгованості з ПДВ є ефективним способом відновлення порушеного права, який забезпечує погашення такої заборгованості перед ним. Оскільки відповідно до ч.2 ст.21 КАС в одному провадженні адміністративним судом можуть розглядатися лише вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень.
Отже, рішення судів про задоволення позовних вимог про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ є помилковим з огляду на те, що така вимога позивача не є правильним способом захисту прав платника ПДВ. У цьому випадку правильним способом захисту позивача є вимога про зобов’язання відповідача до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов’язків щодо надання органу казначейства висновку стосовно суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.
У зв’язку з тим, що при вирішенні спору суди неправильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин, а сума бюджетного відшкодування ПДВ повернута товариству до апеляційного розгляду, заяву ОДПІ слід задовольнити частково — постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 13.07.2015, ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2015 та ВАС від 4.02.2016 скасувати в частині стягнення з держбюджету бюджетної заборгованості з ПДВ.
Керуючись стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Житомирської об’єднаної державної податкової інспекції головного управління ДФС у Житомирській області задовольнити частково.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 13.07.2015, ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2015 та ВАС від 4.02.2016 в частині стягнення з держбюджету через головне управління
державної казначейської служби у Житомирській області на користь ТОВ — спільного українсько-німецького підприємства «Атем-Франк» бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 1500000 грн. скасувати.
У решті рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій залишити без змін.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.3 ч.1 ст.237 КАС.
_03_03.png)
