9 лютого в законодавця нарешті дійшли руки до нової редакції закону «Про Конституційний Суд України». Адже без нього не запрацює інститут конституційної скарги, який торік презентували як одне з досягнень судової реформи. Втім, в діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції є більш гостра та застаріла проблема: зростання кількості рішень, які банально ігнорують вищі органи законодавчої та виконавчої влади. Чи може цей проект переломити цю тенденцію?
«Королі» без влади
Майже 20 років тому Конституційний Суд ухвалив своє перше рішення. Вердикт спричинив шквал критики у ЗМІ (який найкраще ілюструє один із заголовків: «Усе можуть королі?»), адже захистив депутатів-сумісників від втрати мандатів. Проте і Президент, і Верховна Рада виконали його. Та надалі рішення КС не завжди супроводжувала така удача. Особливо після 2004 року: чим далі, тим частіше і в парламентських стінах, і в президентських коридорах або «не помічали», або відверто ігнорували думку Суду, якщо її не можна було підлаштувати під потреби політичного чи економічного сьогодення. Тож «королі» залишилися фактично і без поваги до мантії, і без механізмів впливу на нормотворче свавілля.
Як наслідок, на різноманітних міжнародних заходах і судді КС, і науковці та іноземні фахівці раз у раз мусували питання: як домогтися неухильного виконання вердиктів Суду? І які європейські експерти не приїжджали б в Україну за ці роки, вони в один голос говорили: виконання рішень судів базується насамперед на повазі органів влади та суспільства до вердиктів КС.
Але повагу одними закликами не прищепити. Тим більше, коли за останні три роки було зроблено все, аби вона не тільки не зміцнювалася, а й не виникала. Починаючи від кримінальних справ проти суддів КС та звільнень за правову позицію і закінчуючи кількарічними провадженнями щодо незручних для влади питань та повним ігноруванням навіть щойно ухвалених вердиктів єдиного органу конституційної юрисдикції.
Достатньо згадати обмеження максимальних пенсій, які парламент з року в рік установлює з подачі Уряду. Однак систематичні законодавчі посягання, зокрема на складові незалежності судової влади, не мають жодних бодай моральних наслідків для тих, хто їх ініціює або ухвалює. Тож рішення КС фактично залишаються у статусі листів до запитання: коли є потреба — їх відкривають, а якщо ні — навіть не квапляться з їх постановленням.
Примушування до поваги
У проекті закону «Про Конституційний Суд України» (№5336-1), який на цьому тижні парламент ухвалив за основу, питанню дотримання вердиктів КС присвячена окрема норма. Остання ст.98 акта вкрай лаконічна:
«За невиконання рішень та недодержання висновків Суду настає відповідальність згідно із законом». Проте жодної пропозиції щодо встановлення санкцій за ігнорування вердиктів КС проект не містить. Отже, і надалі зберігатиметься ситуація, коли виконання і додержання ґрунтуватимуться виключно на добрій волі суб’єктів влади та повазі до авторитету КС.
Певною мірою виховати повагу до єдиного органу конституційної юрисдикції покликана нова ч.4 ст.1853 Кодексу про адміністративні правопорушення. Вона передбачає штраф у розмірі від 20 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (340—1700 грн.), серед іншого і за «вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до КС».
Звісно, навряд чи за допомогою цієї норми можна буде приструнити політиків чи представників влади, які поза судовим засіданням закликатимуть до ігнорування вердиктів КС чи поширюватимуть чутки про корупційні стимули для людей у малинових мантіях. Так само судовий розпорядник, який буде уповноважений складати протокол за ч.4 ст.1853 КпАП, навряд чи наважиться застосувати її до високопосадовців, які підписують акти, що завідомо суперечать вердиктам КС.
Натомість на учасників конституційного провадження автори проекту з якогось дива пропонують поширити диспозиції стст.384 («Завідомо неправдиве показання») та 385 («Відмова свідка від давання показань…») Кримінального кодексу. Хоча важко зрозуміти, про яких свідків може йтися в конституційному провадженні і чи вважатимуться експертами (в розумінні суб’єктів відповідальності за цими статтями), наприклад, науковці, які надаватимуть висновки на запит Суду.
Проте головні «відступники» — і від Конституції, і від рішень КС — залишаються без уваги авторів проекту. Хто ж мав би відігравати роль виконавчої служби стосовно вердиктів єдиного органу конституційної юрисдикції?
Усе в руках гаранта
Єдиною посадовою особою, яка прямо згадується в Конституції як гарант її додержання, а також — прав і свобод людини та громадянина (ч.2 ст.102), є Президент держави. Саме він, підписуючи та оприлюднюючи закони, підтверджує їх відповідність Конституції та рішенням КС, що є обов’язковими до виконання також і главою держави.
Якщо парламент виходить за межі конституційного поля, гарант повинен скористатися правом вето (п.30 ч.1 ст.106 Конституції), а в разі його подолання — негайно направити конституційне подання до Суду, який і вирішить цей спір. Також безпосередньо в Основному Законі на Президента покладений обов’язок зупиняти дію актів Кабінету Міністрів, якщо вони суперечать Конституції, з одночасним зверненням до КС (п.15 ч.1 ст.106).
Якщо рішення КС ігноруються на місцевому рівні, є більш дієвий важіль впливу на чиновників — звільнення глави держадміністрації, який видав такий акт (чч.4, 8 ст.118 Конституції).
У судовій системі за дотриманням рішень КС має стежити Верховний Суд. І шляхом не тільки направлення подань та звернень на вул. Жилянську, а й безпосереднього застосування раніше висловлених правових позицій до конкретної справи.
Отже, Конституція передбачає чимало механізмів для того, щоб не примушувати до поваги інших, а забезпечити насамперед неухильне виконання вердиктів КС головними її порушниками. Тоді й повага до Суду в суспільстві зростатиме як на дріжджах.
Як показує міжнародний досвід, навряд чи в цьому питанні достатньо покладатися на свідомість високопосадовців і чекати, доки їх спостигне «політична відповідальність». Урешті-решт у будь-який момент оцінку органам державної влади може дати найвищий для них — конституцієдавець.
Якщо ж безвідповідальне ставлення в державі до рішень КС залишатиметься нормою, то будь-який проект закону, як і нові інститути, не виховає поваги до Суду. Ні в чиновників, ні в суспільства.
_03_03.png)
