Про це ідеться в узагальненні Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику здійснення апеляційним судом процесуального повноваження щодо призначення нового розгляду в суді першої інстанції», яке опубліковане у новому номері «Закон і Бізнес».
Стаття75 КПК передбачає, зокрема, що суддя не може брати участі в розгляді справи за наявності обставин, які викликають сумнів у його неупередженості. Однаку у цьому контексті слід враховувати, що попередній розгляд судових проваджень, в яких бере участь певна особа, не може автоматично зумовлювати констатацію упередженості судді щодо інших проваджень, які у подальшому здійснюються суддею відносно цієї ж особи.
Апеляційним судам слід проаналізувати процесуальний документ в іншому провадженні відносно конкретної особи, ухвалений за участі судді, який розглядав кримінальне провадження щодо цієї особи, з метою з’ясування, чи не висловлена в попередньому процесуальному документі думка судді стосовно пред’явленого обвинувачення в кримінальному провадженні або доведеності певних дій особи.
Адже думка, висловлена суддею ще до розгляду кримінального провадження стосовно обвинувачення, може стати підставою для визнання судді необ’єктивним і небезстороннім.
Наприклад, ухвалою ВСС від 23.10.2012 скасовано постанову попереднього розгляду від 20.07.2011 і вирок Літинського районного суду Вінницької області від 10.01.2012 та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 28.03.2012 щодо Н. і направлено справу на новий судовий розгляд зі стадії її попереднього розгляду.
Як убачається з матеріалів справи, суддя Б., що розглядала справу в суді першої інстанції за обвинуваченням Н. за ч.1 ст.286 Кримінального кодексу 13.01.2008, брала участь у розгляді справи про адміністративне правопорушення, передбачене ст.185 Кодексу про адміністративні правопорушення, щодо Н. 14.01.2008 і своєю постановою наклала на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення ВІ 12 №00036 від 13.01.2008, складеного працівником дорожньо-патрульної служби відділу ДАІ Літинського відділу внутрішніх справ УМВС у Вінницькій області, і вищевказаної постанови судді вбачається, що суддею Б. було визнано Н. винуватим у злісній непокорі законним вимогам працівників міліції у зв’язку з тим, що він, здійснивши дорожньо-транспортну пригоду, відмовився проїхати до Літинської районної лікарні для освідування на стан сп’яніння і намагався втекти.
Тобто суддя, яка протягом 2011—2012 років розглядала кримінальну справу стосовно Н. за обвинуваченням за ч.1 ст.286 КК в порушенні
правил безпеки дорожнього руху під час керування транспортним засобом, що призвело до ДТП, а засуджений свою вину в цьому завжди заперечував, раніше фактично визнала його винуватим у цьому ДТП постановою від 14.01.2008.
Тому, на думку колегії суддів, суддя мала взяти самовідвід під час попереднього розгляду справи або задовольнити заявлений їй захисником відвід, оскільки наявні у справі обставини викликали сумнів у її об’єктивності.
Такий висновок відповідає правовим позиціям, висловленим у рішеннях ЄСПЛ, який констатує в аналогічних випадках порушення п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.50, ратифікованої законом від 17.07.97 №475/97-ВР, де зазначено, що кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов’язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Повний текст узагальнення Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику здійснення апеляційним судом процесуального повноваження щодо призначення нового розгляду в суді першої інстанції» читайте у новому номері «ЗіБ».
_03_03.png)
