В судовому порядку розглядався спір про визнання заповіту недійсним. До суду звернувся син спадкодавця, який вказував, що підписуючи заповіт батько не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, оскільки перебував у лікарні у надзвичайно важкому стані і неодноразово переводився у реанімаційне відділення.
Відповідно до обставин справи заповіт було посвідчено у лікарні приватним нотаріусом. За заповітом спадкодавець все рухоме та нерухоме майно заповів відповідачу. У заповіті було зазначено, що він складений нотаріусом зі слів померлого і до підписання прочитаний вголос заповідачем, і власноручно ним підписаний.
В суді першої інстанції, нотаріус, яка посвідчувала заповіт, надала пояснення. Відповідно до пояснень нотаріуса відповідач повідомила про необхідність посвідчення заповіту на її користь та привезла необхідні документи. Нотаріус виготовила текст заповіту, приїхала в палату лікарні, встановила особу заповідача, надала йому прочитати заповіт. Заповідач в короткий проміжок часу з ним ознайомився та підписав, вголос заповіт не читав.
Суд першої інстанції, вирішуючи справу, дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог з підстав, визначених позивачем.
Суд вказав, що для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підстави припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу. Суд не має права давати оцінку медичним документам, які потребують спеціальних знань. Ухвалюючи рішення про визнання недійсним заповіту з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України, суди повинні враховувати, що для визнання такого правочину недійсним предметом доказування є та обставина, що особа-заповідач у момент складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Позивач не підтримав клопотання про призначення посмертної психіатричної експертизи.
Поряд з цим, суд першої інстанції при розгляді матеріалів справи, оцінивши надані сторонами пояснення та покази свідків, дійшов висновку, що заповіт є нікчемним.
Відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Згідно з ч. 2 ст. 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у разі, якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
Враховуючи недотримання приватним нотаріусом обов’язкової вимоги, передбаченої ч. 2 ст. 1248 ЦК України щодо посвідчення нотаріусом заповіту - прочитання заповідачем вголос заповіту, який записаний із слів іншої особи, суд констатував, що заповіт є нікчемний в силу прямої вказівки закону - ч. 1 ст. 1257 ЦК України.
Також суд першої інстанції звернув увагу на те, що відповідно до пункту 6 листа ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» нікчемність заповіту, встановлена в рішенні суду, має наслідком позбавлення права спадкування за заповітом осіб, визначених розпорядженням заповідача в якості спадкоємців за заповітом, незалежно від того, чи пред’являлися позовні вимоги про застосування наслідків нікчемності заповіту (рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06.04.2016 у справі №607/18133/15-ц).
Рішення суду першої інстанції залишили без змін суд апеляційної інстанції та ВССУ (ухвала від 29.03.2017).
_03_03.png)
