Верховний Суд України розглянув справу за позовом особи до Банку про визнання поруки припиненою.
Позивач посилався на те, що між ним та Банком укладено договори поруки в рахунок забезпечення виконання кредитних зобов’язань Товариства. Позивач вказував на припинення кредитних зобов’язань боржника у зв’язку з ліквідацією юридичної особи та просив визнати поруку припиненою.
Районний суд позов задовольнив.
Суд встановив, що між Банком та Товариством укладено кредитні договори. З метою забезпечення належного виконання умов зазначених кредитних договорів укладено договори поруки.
Рішенням суду з Товариства та поручителів стягнуто солідарно на користь Банку заборгованість за кредитним договором.
Пізніше окружний адміністративний суд припинив юридичну особу Товариства, про що внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.
Суд апеляційної інстанції скасував рішення районного суду про припинення поруки та у задоволенні позову відмовив. З таким рішенням погодився і ВССУ.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки запис про припинення юридичної особи було внесено до Реєстру після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості з поручителя, то ліквідація боржника не свідчить про припинення зобов’язань поручителя. Апеляційний суд установив, що на момент ухвалення рішення про стягнення кредитної заборгованості юридична особа (боржник) не припинила своєї діяльності, та зазначив, що рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів.
Верховний Суд України визнав обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції та ВССУ про відсутність підстав для визнання поруки припиненою та відмовив у задоволенні заяви про перегляд судових рішень.
В правовому висновку ВСУ у даній справі Суд звернув увагу, що за частиною першою статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Відповідно до статті 609 ЦК України зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.
Згідно із частиною п’ятою статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду.
Статтею 14 ЦПК України установлено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
ВСУ зауважив, що положення статті 559 ЦК України стосовно припинення поруки з припиненням забезпеченого нею зобов’язання не може застосовуватися до правовідносин, у яких обов’язок поручителя щодо виконання зобов’язання за основним договором виник з рішення суду, а не лише з договору поруки.
Відповідно до проведеного ВСУ правового аналізу зазначених норм матеріального права припинення основного зобов’язання внаслідок ліквідації юридичної особи – боржника за цим зобов’язанням не припиняє поруки, якщо кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи – боржника (постанова від 29.03.2017 у справі № 6-2013цс16).
_03_03.png)
