_03_03.png)
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі про захист прав споживача та стягнення суми, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що за своєю правовою природою спір є публічно-правовим і в силу ст. 17 КАС України підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки один з відповідачів у справі є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд).
Проте колегія суддів ВССУ не погодилася з висновками нижчестоящих судів.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб’єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб’єктів владних повноважень.
Публічно-правовий спір має свою особливість суб’єктного складу – участь суб’єкта владних повноважень є обов’язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб’єкта владних повноважень.
Отже, неправильним є формальне застосування п. 5 ч. 2 ст. 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що до суду звертається суб’єкт владних повноважень як позивач.
Таким чином, аналіз ст. 15 ЦПК України та ст. 17 КАС України дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію – визначення суб’єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб’єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин, із яких виник спір.
Спір, за вирішенням якого до суду звернувся позивач (про захист прав споживача та стягнення депозиту з банку), не стосується захисту прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин.
Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі – Закон) установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.
Згідно зі ст. 47 Закону уповноважена особа Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду) визначається виконавчою дирекцією Фонду. До неї застосовуються правила та вимоги, визначені статтею 35 цього Закону. Рішення уповноваженої особи Фонду є обов'язковими для виконання працівниками банку, що ліквідується.
Уповноважена особа Фонду: 1) діє без довіреності від імені банку, що ліквідується; 2) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю; 3) виконує організаційно-розпорядчі функції для реалізації процедури ліквідації банку; 4) здійснює повноваження Фонду, визначені цим Законом та делеговані їй Фондом; 5) звітує про результати своєї роботи перед виконавчою дирекцією Фонду.
Зважаючи на зазначене, звернення позивача до Фонду не є підставою для розгляду спору в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, тому такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Крім того, позивач зазначив відповідачем і банк, однак вимог до нього не заявив, а районний суд не залишив позовну заяву без руху, не уточнив вимог, а ці вимоги, якщо вони будуть заявлені, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Із повним текстом ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у цій справі (№6-4787 св 17) можна буде ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
