Зобов’язання перед кредитором вважається погашеним після реалізації майна саме банкрута, а не його засновника. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №638/6982/15-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
31 травня 2017 року м.Київ №638/6982/15-ц
Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — СІМОНЕНКО В.М.,
суддів: БЕРДНІК І.С., ЄМЦЯ А.А., ГУМЕНЮКА В.І., ЖАЙВОРОНОК Т.Є., ЛЯЩЕНКО Н.П., ОХРІМЧУК Л.І., РОМАНЮКА Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до Особи 9, треті особи: Особа 10, Особа 11, про визнання наступного набувача іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки, за заявою ПАТ «Укрсоцбанк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.04.2016,
ВСТАНОВИЛИ:
У квітні 2015 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду з відповідним позовом, мотивуючи свої вимоги наявністю непогашеної заборгованості за кредитним договором,
забезпеченим іпотекою.
Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 17.08.2015, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16.11.2015, позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» залишено без задоволення.
Ухвалою ВСС від 13.04.2016 рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 17.08.2015 та ухвала Апеляційного суду Харківської області від 16.11.2015 залишені без змін.
У липні 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до ВСУ про перегляд ухвали ВСС від 13.04.2016 і просило скасувати ухвалені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме — ст.23 закону «Про іпотеку», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та призвело до невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначеної норми матеріального права.
На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на ухвали ВСС від 25.09.2013, 27.02.2015 та 11.04.2012, постанову Вищого господарського суду від 9.02.2015 та постанову ВСУ від 23.03.2016 у справі №3-137гс16.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах ВСУ дійшли висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.
Згідно з пп.1, 4 ч.1 ст.355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Під час розгляду справи суди встановили, що 28.04.2006 між ПАТ «Укрсоцбанк» та Особою 10 було укладено кредитний договір, за яким остання отримала кредит у розмірі $78710 зі сплатою 12% річних до 10.04.2021.
На забезпечення виконання зобов’язань за цим договором між банком та Особою 10 було укладено договір іпотеки, за яким остання передала в іпотеку банку квартиру, яка належала їй на праві власності.
Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 27.10.2014 стягнуто солідарно з Особи 10 та Особи 12 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 717205 грн. 60 коп.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.06.2014 в порядку ст.95 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» порушено провадження в справі про банкрутство ПТ «Євтушенко і Ко», учасником якого була фізична особа — підприємець Особа 10.
Постановою Господарського суду Харківської області від 8.07.2014 ПТ «Євтушенко і Ко» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.
Ухвалою цього ж суду від 29.09.2014 включено до складу ліквідаційної маси банкрута майнові активи його засновників, у тому числі й спірну квартиру, що належала на праві власності Особі 10.
У зв’язку з відкриттям ліквідаційної процедури квартиру було звільнено від обтяження іпотекою та продано на публічних торгах.
На підставі свідоцтва про право власності від 3.10.2014 право власності на квартиру набула Особа 9.
Постановою ВГС від 25.02.2015 ухвалу Господарського суду Харківської області від 29.09.2014 скасовано, провадження у справі про банкрутство ПТ «Євтушенко і Ко» припинено.
Відмовляючи ПАТ «Укрсоцбанк» у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що квартира, яка була предметом іпотеки за кредитним договором, відчужена в процесі ліквідаційної процедури боржника. При цьому суди посилалися на те, що таке відчуження здійснюється в порядку, визначеному законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», тому вимоги ст.23 закону «Про іпотеку» не підлягають застосуванню, оскільки право власності у відповідачки виникло у результаті публічних торгів, проведених у порядку ліквідаційної процедури.
Разом з тим у наданих заявником ухвалах ВСС від 25.09.2013, 27.02.2015 та 11.04.2012,
постанові ВГС від 9.02.2015 та постанові ВСУ від 23.03.2016 суди касаційних інстанцій зазначили, що в разі відчуження майна у порядку ліквідаційної процедури всі права та обов’язки іпотекодавця за договором іпотеки у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття права власності на предмет іпотеки, переходять до нового власника.
Отже, існує неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме — ст.23 закону «Про іпотеку».
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах ВСУ виходять з такого.
Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Змістом чч.1, 2 ст.590 ЦК визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави.
За змістом ст.11 закону «Про іпотеку», іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання в межах вартості предмета іпотеки.
Перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється ст.23 закону «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі переходу права власності на предмет
іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Підстави припинення іпотеки передбачено ст.17 закону «Про іпотеку», до яких, зокрема, належать:
— припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору;
— реалізація предмета іпотеки;
— набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;
— визнання іпотечного договору недійсним;
— знищення (втрата переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.23 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної комісії скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обтяження щодо розпорядження майном такого боржника.
Співвідношення зазначених положень законодавства дає змогу дійти висновку про те, що закон «Про іпотеку» є спеціальним законом
щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення ст.17 закону «Про іпотеку» містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у ст.593 ЦК.
За змістом зазначених норм, іпотека не припиняється при переході прав на іпотечне майно, якщо не наступили обставини, визначені законом, зокрема ст.17 закону «Про іпотеку» або ст.23 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». При цьому факт реалізації іпотечного майна (ст.17 закону «Про іпотеку») припиняє іпотеку лише за умови дотримання положень стст.23 та 11 цього закону.
Разом з тим відповідно до ч.4 ст.42 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» майно банкрута, що є предметом забезпечення, не включається до складу ліквідаційної маси і використовується виключно для задоволення вимог кредитора за зобов’язаннями, які воно забезпечує. Продаж майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим законом, виключно за згодою кредитора, вимоги якого воно забезпечує, або суду. Кошти, що залишилися після задоволення забезпечених вимог та покриття витрат, пов’язаних з утриманням, збереженням та продажем предмета забезпечення, підлягають включенню до складу ліквідаційної маси.
За змістом ст.45 цього закону, вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Отже, аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що у випадку реалізації майна банкрута, яке було передано в іпотеку, кошти від такої реалізації
спрямовуються на задоволення вимог кредитора за зобов’язаннями, які воно забезпечує, залишок після забезпечення вимог кредитора та витрат включається до ліквідаційної маси, а зобов’язання перед кредитором вважається погашеним. Зазначена норма права стосується реалізації майна саме банкрута, а не будь-якого іншого майна, переданого в іпотеку.
За таких умов у зв’язку з припиненням основного зобов’язання погашенням припиняється і похідне зобов’язання у вигляді іпотеки майна, яке належало банкруту.
Разом з тим відповідно до ст.16 ЦК способом захисту порушеного права є відновлення становища, яке існувало до порушення. Отже, скасування судового рішення, на виконання якого реалізовувалось майно, та відновлення становища, яке існувало до його ухвалення, є способом захисту порушеного таким рішенням права.
Оскільки реалізація майна, переданого в іпотеку, відбулась за процедурою, встановленою для визнання особи банкрутом у порядку ліквідаційної процедури, започаткованої на підставі судового рішення, то скасування відповідного судового рішення поновлює всі припинені у ліквідаційній процедурі правовідносини, зокрема правовідносини, на забезпечення яких було укладено договір іпотеки, з відновленням усіх прав та обов’язків сторін цього договору.
Суди у справі встановили, що предметом іпотеки було майно, яке належало засновнику ПТ «Євтушенко і Ко» — Особі 10 та яке забезпечувало кредитні зобов’язання перед ПАТ Укрсоцбанк», причому не товариства-банкрута, а його засновника Особи 10.
Відмовляючи в позові, суди не звернули уваги
на зазначені обставини та не надали оцінки обґрунтованості внесення іпотечного майна до ліквідаційної маси товариства-банкрута з огляду на скасування судового рішення про визнання банкрутом, також не з’ясували факту поновлення правовідносин, які виникли на підставі договору іпотеки й переходу обтяження до набувача майна.
Крім того, у позовних вимогах ПАТ «Укрсоцбанк» просить звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах, що регулюється положеннями ч.1 ст.39 закону «Про іпотеку», зокрема щодо:
— зазначення в разі задоволення позову в рішенні суду загального розміру вимог та усіх його складових, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;
— опису нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;
— заходів стосовно забезпечення збереження предмета іпотеки або передання його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;
— способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 цього закону;
— пріоритету та розміру вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;
— початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Відповідно до ст.3602 ЦПК ВСУ розглядає справи за правилами, встановленими глгл.2 і 3 розд.V цього кодексу, а тому не може
встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
Допущені судами порушення не дозволяють ВСУ прийняти рішення по суті спору.
За таких обставин рішення судів у цій справі необхідно скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись пп.1, 4 ч.1 ст.355, ч.1 ст.3602, п.1 ч.1 ст.3603, ч.1 ст.3604 ЦПК, судові палати у цивільних та господарських справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛИ:
Заяву ПАТ «Укрсоцбанк» задовольнити.
Ухвалу ВСС від 13.04.2016, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 16.11.2015 та рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 17.08.2015 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.
_03_03.png)
