Якщо провадження не відповідало критерію справедливості, то відновлення попереднього юридичного стану повинно бути здійснене шляхом повторного розгляду справи. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №5-131кс15, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
23 жовтня 2017 року м.Київ №5-131кс15
Верховний Суд України у складі:
головуючого — судді-доповідача КОРОТКЕВИЧА М.Є.,
суддів: БЕРДНІК І.С., ВУС С.М., ГРИЦІВА М.І., ГУМЕНЮКА В.І., ЄМЦЯ А.А., ЖАЙВОРОНОК Т.Є., КАНИГІНОЇ Г.В., КОВТЮК Є.І., КРИВЕНДИ О.В., ЛЯЩЕНКО Н.П., ПОШВИ Б.М., ПРОКОПЕНКА О.Б., РОМАНЮКА Я.М., СІМОНЕНКО В.М., ШКОЛЯРОВА В.Ф.,
розглянувши на спільному засіданні всіх судових палат справу за заявою засудженого Особи 3 про перегляд судових рішень щодо нього з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом,
УСТАНОВИВ:
Вироком Апеляційного суду Сумської області від 12.05.2006 Особу 3, Інформація 1, громадянина України, з повною середньою освітою, судимого вироком Залізничного районного суду м.Львова від 22.09.2000 за сукупністю злочинів, передбачених ч.1 ст.223,
ч.1 ст.222, ч.3 ст.81 Кримінального кодексу 1960 року, до позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації майна, засуджено:
за ч.1 ст.115 Кримінального кодексу 2001 року до позбавлення волі на строк 15 років;
за пп.6, 13 ч.2 ст.115 КК до довічного позбавлення волі;
за ч.2 ст.185 КК до позбавлення волі на строк 4 роки;
за ч.4 ст.187 КК до позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього майна;
за ч.3 ст.357 КК до обмеження волі на строк 2 роки.
На підставі ст.70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворих покарань довічним позбавленням волі, визначено остаточне покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
Цивільний позов потерпілих Особи 5 і Особи 6задоволено частково та стягнуто з Особи 3 на користь кожного по 50000 грн. відшкодування моральної шкоди.
Особу 3 визнано винним у тому, що 3.08.2005, приблизно о 16:30, він у лісосмузі поблизу залізничного мосту через річку Псел у м.Суми, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, вчинив умисне вбивство своєї знайомої Особи 7на ґрунті раптово виниклої особистої неприязні, завдавши їй розкладним ножем удару в ліву половину грудної клітки та нанісши дві різані рани шиї, в результаті чого потерпіла померла на місці злочину від гострої втрати крові. Після цього Особа 3, діючи повторно, таємно викрав майно потерпілої на загальну суму 3013 грн., вжив заходів для приховання слідів злочину та зник з місця події.
9.08.2005, приблизно о 21:00, Особа 3, перебуваючи в гостях у знайомої Особи 8 у квартирі за Адресою 1, з метою заволодіння чужим майном учинив розбійний напад на Особу 8, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, а саме: завдав потерпілій ударів по голові, повалив на підлогу долілиць та продовжив нанесення ударів, від яких потерпіла знепритомніла. Будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, Особа 3вчинив умисне вбивство Особи 8 з корисливих мотивів, закривши дихальні шляхи потерпілої та перекривши доступ повітря, що спричинило механічну асфіксію та зумовило її смерть. Після цього Особа 3 заволодів майном потерпілої на загальну суму 3919 грн., а також її паспортом та військовим квитком її чоловіка Особи 9, заховав труп у диван, вжив заходів для приховання слідів злочину та зник з місця події.
Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах ВСУ від 17.08.2006 вирок змінено: виключено з мотивувальної частини висновки суду про наявність у засудженого умислу на розбійний напад та умисне вбивство потерпілої до того, як він зайшов у її житло, зазначені при викладенні фактичних обставин скоєних злочинів за епізодом умисного вбивства Особи 8. У решті вирок залишено без зміни.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Тимченко проти України», яке набуло статусу остаточного 13.10.2016, встановлено порушення у справі Особи 3:
ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв’язку з жорстоким поводженням із заявником з боку працівників міліції;
ст.3 конвенції у зв’язку з неефективністю розслідування на національному рівні за скаргою заявника на жорстоке поводження;
§1 ст.6 конвенції у зв’язку з порушенням права заявника не свідчити проти себе;
У заяві засуджений Особа 3 просить переглянути його справу з підстави, передбаченої п.4 ч.1 ст.445 КПК, — у зв’язку зі встановленням ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом, скасувати вирок та ухвалу і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Заявник твердить, що згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Тимченко проти України» в основу обвинувального вироку щодо нього покладено недопустимі докази, а саме — його зізнавальні свідчення, отримані в період досудового розслідування, з моменту затримання 17.08.2005 до 13.02.2006, у зв’язку із чим потрібно переоцінити всю сукупність доказів у справі, адже виключення посилань на них із тексту судових рішень буде недостатнім та суперечитиме тлумаченню конвенції в рішенні у справі «Яременко проти України», в якому ЄСПЛ указав на необхідність у таких випадках ретельного розгляду доказів у справі в межах повного нового розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи засудженого Особи 3 та його захисника, які підтримали заяву засудженого та його процесуальні вимоги, доводи прокурора, який вважав, що належним способом відновлення порушених прав засудженого Особи 3 буде скасування судових рішень щодо нього та повторний розгляд справи судом першої інстанції, ВСУ дійшов таких висновків.
1. Україна взяла на себе зобов’язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розд.І конвенції. Це гарантування відбувається шляхом застосування судами при розгляді справ конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права з огляду на положення ст.17 закону «Про виконання рішень та застосування практики
Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV та відповідних процесуальних норм, зокрема ст.9 КПК. Також на підставі ст.2 закону №3477-IV та ст.46 конвенції держава Україна зобов’язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вона є стороною. Згідно зі ст.10 закону №3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав особи, за заявою якої ЄСПЛ постановлено рішення (стягувача), крім виплати відшкодування, присудженого ЄСПЛ, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру, до яких належить відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення конвенції (restitutio in integrum), та інші заходи, передбачені в рішенні ЄСПЛ. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.
Комітет міністрів Ради Європи, який здійснює нагляд за виконанням остаточних рішень ЄСПЛ, пропонує застосовувати повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, у випадках:
— коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, — наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
— коли рішення ЄСПЛ спонукає дійти висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить конвенції або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні (рекомендації №R(2000)2 КМРЄ «Щодо
повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» від 19.01.2000, прийняті на 694-му засіданні заступників міністрів).
2. Зі змісту рішення ЄСПЛ, ухваленого на користь Особи 3, вбачається, що засуджений скаржився за ст.3 конвенції, зокрема на те, що він зазнавав фізичного жорстокого поводження та психологічного тиску з боку працівників міліції 18.08.2005 і в подальшому, а також що органи державної влади не провели ефективного розслідування у зв’язку із цим. Визнаючи прийнятною скаргу Особи 3 в цій частині, ЄСПЛ зазначив у п.66 рішення: «згідно з медичною документацією, що міститься у матеріалах справи, на момент затримання 17.08.2005 заявник мав певні тілесні ушкодження …Наступного дня заявник пройшов судово-медичну експертизу, за результатами якої було задокументовано значно більше тілесних ушкоджень… Походження цих додаткових тілесних ушкоджень, отриманих заявником під час перебування під контролем органів влади, ніколи не пояснювалось». ЄСПЛ кваліфікував поводження із заявником як нелюдське та таке, що принижує гідність.
Також ЄСПЛ установив, що «вперше заявник поскаржився органам влади на жорстоке поводження 30.09.2005. Жодного розслідування у зв’язку із цим проведено не було. Більше того, вбачається, що заявник не був належним чином захищений від подальшого психологічного тиску з боку працівників міліції, яких він звинувачував у жорстокому поводженні. Так, згідно з матеріалами справи вони продовжували відвідувати його в ІТТ, а потім — у СІЗО, незважаючи на протилежні твердження слідчого». ЄСПЛ зазначив, що, «коли було розпочато розслідування, воно переважно обмежувалося допитами працівників міліції, які заперечували достовірність тверджень заявника… Загалом із матеріалів справи не вбачається жодних вагомих зусиль, спрямованих на підтвердження або спростування версії подій заявника».
За §1 ст.6 конвенції Особа 3 скаржився, зокрема, на порушення його права не свідчити проти себе. Із цього приводу ЄСПЛ нагадав, що заборона використання доказів, отриманих із порушенням права зберігати мовчання та права не свідчити проти себе, є загальновизнаним стандартом, що лежить в основі поняття «справедливий судовий розгляд за ст.6 конвенції» (п.97 рішення), та наголосив, що допустимість свідчень, отриманих за допомогою катування або жорстокого поводження з порушенням ст.3 конвенції, як доказів з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні призводить до несправедливості провадження в цілому. Цей висновок застосовується незалежно від доказової сили показань, а також від того, чи було їх використання вирішальним для засудження обвинуваченого судом (п.98 рішення). У цій справі ЄСПЛ установив, що «органи влади несуть відповідальність за тілесні ушкодження, яких заявник зазнав за невстановлених обставин під час його перебування під контролем працівників міліції незадовго до його першого допиту» (пп.66—69 рішення). Заявник порушив це питання у суді першої інстанції та просив не враховувати цих зізнань. У судовому засіданні він також скаржився на постійний психологічний тиск на нього з боку зазначених працівників міліції. Проте суд першої інстанції не здійснив жодної спроби перевірити твердження заявника та відхилив його скаргу лише на тій підставі, що розслідування цього питання вже проводилося органами прокуратури. Такий формальний підхід видається ще більш дивним з огляду на те, що суд першої інстанції все-таки встановив порушення у зв’язку з надмірною тривалістю тримання заявника в ITT (місце тримання під вартою при органах внутрішніх справ), де він зазнавав різного виду тиску з боку працівників міліції, причетних до жорстокого поводження із заявником». Зрештою у п.100 рішення у справі «Тимченко проти України» ЄСПЛ вказав, що «свідчення заявника проти себе відіграли важливу роль у його засудженні, незважаючи на те що в подальшому він відмовився від них як таких, що були отримані під тиском».
Зокрема, в основу обвинувального вироку щодо Особи 3 судом покладено його зізнавальні показання як підозрюваного від 18 і 19.08.2005, як обвинуваченого — від 27.08 і 1.09.2005, під час відтворення обстановки і обставин події — від 19.08.2005. У вироку суд першої інстанції зазначив, що під час додаткового допиту як обвинуваченого 30.09.2005 Особа 3 змінив надані раніше зізнавальні показання і став твердити про свою непричетність до вбивств Особи 7 і Особи 8 та про скоєння цих злочинів Особою 6 і Особою 11, з якими він познайомився у травні 2005 року.
Згідно з вироком у результаті заходів, вжитих під час досудового та судового слідства для встановлення місця перебування вказаних Особою 3 осіб і перевірки їх причетності до вбивства Особи 7 і Особи 8, факти існування цих осіб та їх причетність до скоєння злочинів не підтвердилися. Проаналізувавши сукупність зібраних у справі доказів, показання Особи 3під час досудового слідства і в судовому засіданні, колегія суддів, яка ухвалила обвинувальний вирок, дійшла висновку, що на початковому етапі досудового слідства, в період з 18.08 до 30.09.2005, Особа 3, визнаючи свою винуватість на допитах як підозрюваний та обвинувачений, у присутності адвоката надав об’єктивні свідчення про вчинені ним умисні вбивства Особи 7 і Особи 8, заволодіння їхнім
майном, а також документами Особи 8 і Особи 9, а надалі змінив свої початкові показання та висунув версію про скоєння цих злочинів іншими особами, що не знайшло підтвердження під час досудового й судового слідства, а тому колегія суддів не погодилася з доводами підсудного і розцінила їх як спосіб захисту з метою уникнути відповідальності за скоєні особливо тяжкі злочини.
ЄСПЛ, розглядаючи передбачене ст.41 конвенції питання щодо справедливої сатисфакції у зв’язку з порушенням конвенції, крім присудження Особі 3 грошового відшкодування моральної шкоди, зазначив у п.111 свого рішення, що «у випадку, коли особу, як це мало місце у цій справі, було засуджено судом за результатами провадження у справі, що не відповідало вимогам конвенції щодо справедливості, належним способом виправлення такого порушення за загальним принципом є новий розгляд, перегляд або відновлення провадження за вимогою заявника».
Отже, констатований ЄСПЛ характер (зміст) порушень конвенції свідчить про те, що провадження у справі Особи 3 не відповідало критерію справедливості, а оскільки він і далі зазнає негативних наслідків від судових рішень, ухвалених на національному рівні, — наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту, то відновлення його попереднього юридичного стану повинно бути здійснене шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, як того вимагає Особа 3 у заяві до ВСУ.
3. З огляду на те що суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права сторін у справі, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що метою запобіжного заходу є подальший розгляд справи судом, який повинен підтвердити або спростувати підозру, яка була підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ВСУ дійшов висновку, що обраний Особі 3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою потрібно залишити без зміни до вирішення цього питання компетентним судом у порядку, передбаченому КПК 2012 року.
Керуючись п.6 «Прикінцевих та перехідних положень» закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII, пп.2 п.2 «Прикінцевих та перехідних положень» закону «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII, стст.453, 454, 455 Кримінального процесуального кодексу 2012 року, ВСУ
ПОСТАНОВИВ:
Заяву Особи 3 задовольнити.
Вирок Апеляційного суду Сумської області від 12.05.2006 та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах ВСУ від 17.08.2006 щодо Особи 3 скасувати, а справу направити на новий розгляд до компетентного суду першої інстанції.
Обраний Особі 3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишити без зміни до вирішення цього питання компетентним судом у порядку, передбаченому КПК 2012 року.
Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п.4 ч.1 ст.445 КПК 2012 року.
_03_03.png)
