Якщо договір поруки містить третейське застереження, то спір між банком і поручителем підвідомчий третейському суду. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №752/9072/16-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
15 листопада 2017 року м.Київ №752/9072/16-ц
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — ОХРІМЧУК Л.І.,
суддів: ГУМЕНЮКА В.І., РОМАНЮКА Я.М., СІМОНЕНКО В.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за заявою публічного акціонерного товариства «Сбербанк» про видачу виконавчого листа на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Союз інвесторів України» у справі за позовом ПАТ «Сбербанк» до Особи 5, третя особа — приватне підприємство «Фірма «Фармацея», про стягнення заборгованості за кредитним договором, за заявою ПАТ «Сбербанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.04.2017, ухвали Апеляційного суду м.Києва від 2.11.2016 та ухвали Голосіївського районного суду м.Києва від 26.09.2016,
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2016 року ПАТ «Сбербанк» звернулось до суду із заявою про видачу виконавчого листа на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Союз інвесторів України» у справі за позовом ПАТ «Сбербанк» до Особи 5, третя особа — приватне підприємство «Фірма «Фармацея», про стягнення суми заборгованості за кредитним договором.
ПАТ «Сбербанк» зазначало, що Постійно діючий третейський суд при Всеукраїнській громадській організації «Союз інвесторів України» рішенням від 22.02.2016 стягнув з Особи 5 (поручителя за кредитним договором від 24.10.2013) на користь банку 5851308 грн. заборгованості за вказаним кредитним договором та витрати зі сплати третейського збору.
Посилаючись на зазначене, банк просив видати виконавчий лист на примусове виконання цього рішення.
Голосіївський районний суд м.Києва ухвалою від 26.09.2016, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 2.11.2016, у задоволенні заяви ПАТ «Сбербанк» відмовив.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах ВСС ухвалою від 12.04.2017 рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишила без змін.
У заяві про перегляд ВСУ ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 12.04.2017, ухвали Апеляційного суду м.Києва від 2.11.2016 та ухвали Голосіївського районного суду м.Києва від 26.09.2016 ПАТ «Сбербанк» просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про
задоволення його заяви про видачу виконавчого листа з передбачених пп.1, 4 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст.5, п.14 ч.1 ст.6 закону «Про третейські суди», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності зазначеного рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах ВСУ висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права.
На обґрунтування заяви ПАТ «Сбербанк» надало копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 13.06.2016, 11.11.2015 та постанов ВСУ від 27.04 і 24.05.2017.
Заслухавши суддю-доповідача, представника ПАТ «Сбербанк», перевіривши наведені в заяві банку доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
За положеннями пп.1, 4 ч.1 ст.355 ЦПК, підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є:
неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права.
Згідно із ч.1 ст.3604 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 24.10.2013 між ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», правонаступником якого є ПАТ «Сбербанк», та Особою 5 укладено договір поруки з подальшим унесенням до нього змін, згідно з яким остання прийняла на себе зобов’язання відповідати за виконання ПП «Фармацея» кредитного договору від 24.10.2013 з усіма змінами і доповненнями до нього.
Постійно діючий третейський суд при Всеукраїнській громадській організації «Союз інвесторів України» рішенням від 22.02.2016 у справі за позовом ПАТ «Сбербанк» до Особи 5 (поручителя за кредитним договором від 24.10.2013), третя особа ПП «Фармацея», позовні вимоги ПАТ «Сбербанк» задовольнив: стягнув з Особи 5 на користь банку 5851308,70 грн. заборгованості за вказаним кредитним договором, а також витрати зі сплати третейського збору.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні заяви ПАТ «Сбербанк», суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що на підставі положень п.14 ч.1 ст.6 закону «Про третейські суди», розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» від 3.02.2011 №2983-VІ справа не підвідомча третейському суду, оскільки оспорюване рішення третейського суду ухвалено після внесення змін до закону «Про захист прав споживачів», а спір виник у зв’язку зі стягненням заборгованості за споживчим кредитом.
Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 11.11.2015 та 13.06.2016, наданих заявником для порівняння, суд касаційної інстанції зазначив про те, що поручитель не є споживачем послуг банку в розумінні п.22 ст.1 закону «Про захист прав споживачів», тому спір між банком і поручителем про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому передбачено третейське застереження, підвідомчий третейському суду.
У наданих для порівняння постановах ВСУ від 27.04 та 24.05.2017 міститься висновок про те, що порука є способом забезпечення зобов’язань боржника перед кредитором і має похідну правову природу від правовідносин, що виникають з кредитного договору. Поручитель, за змістом договору поруки, не є споживачем послуг банку з кредитування, а, навпаки, є особою, яка своєю відповідальністю забезпечує відповідальність боржника в договорі споживчого кредиту, тобто споживача. Договір поруки не є договором на придбання, замовлення, використання продукції для особистих потреб, не пов’язаних з підприємницькою діяльністю, виконанням обов’язку найманого працівника, або договором про намір здійснити такі дії. Отже, поручитель не може розглядатися у договорі поруки як споживач послуг банку, а тому в цих правовідносинах на нього не поширюється дія закону «Про захист прав споживачів». Таким чином, оскільки у справі, яка переглядається, договір поруки містить третейське застереження, то спір між банком і поручителем про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту, про виконання зобов’язань за яким останній поручився, підвідомчий третейському суду.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.5, п.14 ч.1 ст.6 закону «Про третейські суди» у подібних правовідносинах та невідповідність рішення суду касаційної інстанції, що переглядається, викладеному в постановах ВСУ висновку щодо застосування цих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого.
Одним зі способів захисту прав суб’єктів цивільних правовідносин є звернення до третейських судів, що передбачено ст.17 ЦПК.
Відповідно до ч.2 ст.1 закону «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає з цивільних, господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Згідно з п.14 ч.1 ст.6 закону «Про третейські суди» (ч.1 цієї статті доповнено п.14 згідно із законом №2983-VI) третейські суди в порядку, передбаченому цим законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Споживачем, права якого захищаються на підставі закону «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Цей закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.
У справі, яка переглядається, Постійно діючий третейський суд при Всеукраїнській громадській організації «Союз інвесторів України» ухвалив рішення про стягнення кредитної заборгованості з поручителя, який поручився за виконання зобов’язань за кредитним договором.
Порука є способом забезпечення зобов’язань боржника перед кредитором і має похідну правову природу від правовідносин, що виникають із кредитного договору.
Поручитель, за змістом договору поруки, не є споживачем послуг банку з кредитування, а, навпаки, є особою, яка своєю відповідальністю забезпечує відповідальність боржника в договорі споживчого кредиту, тобто споживача.
Договір поруки не є договором на придбання, замовлення, використання продукції для особистих потреб, не пов’язаних з підприємницькою діяльністю, виконанням обов’язку найманого працівника, або договором про намір здійснити такі дії.
Отже, поручитель не може розглядатись у договорі поруки як споживач послуг банку, а тому в цих правовідносинах на нього не поширюється дія закону «Про захист прав споживачів».
Такий по суті правовий висновок міститься і в судових рішеннях, наданих заявником для порівняння.
Таким чином, оскільки у справі, яка переглядається, договір поруки містить третейське застереження, то спір між банком і поручителем про стягнення заборгованості за кредитним договором, про виконання зобов’язань за яким останній поручився, підвідомчий третейському суду, отже, рішення третейського суду ухвалено в межах його повноважень.
За таких обставин суди у справі, яка переглядається, дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви ПАТ «Сбербанк» про видачу виконавчого листа на виконання рішення третейського суду, неправильно застосувавши норми ст.5, п.14 ч.1 ст.6 закону «Про третейські суди», що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до ст.3604ЦПК є підставою для скасування судових рішень судів у цій справі.
За змістом ст.3899 ЦПК, заява про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду розглядається суддею одноособово протягом 15 днів з дня її надходження до суду в судовому засіданні з викликом сторін. При розгляді заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду за клопотанням однієї із сторін суд витребовує справу з постійно діючого третейського суду, в якому вона зберігається.
За ч.3 ст.3899 ЦПК, при розгляді справи в судовому засіданні суд встановлює наявність чи відсутність підстав для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, передбачених ст.38910 цього кодексу.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими в стст.57—60, 131—132, 137, 177, 179, 185, 194, 212—215 ЦПК, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
Водночас відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення в цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом. Згідно із ч.1 ст.3602 ЦПК справи розглядаються ВСУ за правилами, встановленими глгл.2 і 3 розд.V цього кодексу, а тому ВСУ не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та давати їм оцінку.
Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ВСУ ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з пп.«а» п.1 ч.2 ст.3604 ЦПК.
Керуючись пп.1, 4 ч.1 ст.355, п.1 ч.1, ч.3 ст.3603, ст.3604 ЦПК, Cудова палата у цивільних справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву ПАТ «Сбербанк» задовольнити частково.
Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 12.04.2017, ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 2.11.2016 та ухвалу Голосіївського районного суду м.Києва від 26.09.2016 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.
_03_03.png)
