На суд не покладено обов’язку повторно постановити ухвалу про залишення скарги без руху в разі повернення листа з такою ухвалою через закінчення терміну зберігання. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №569/16079/14-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
1 листопада 2017 року м.Київ №569/16079/14-ц
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — ГУМЕНЮКА В.І.,
суддів: ЛЯЩЕНКО Н.П.,ОХРІМЧУК Л.І.,РОМАНЮКА Я.М., СІМОНЕНКО В.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» до Особи 7, Особи 8 про стягнення заборгованості за кредитним договором, процентів за кредитом та пені, за заявою Особи 7 про перегляд ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 14.03.2016, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.10.2016,
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2014 року ПАТ «Укрсиббанк» звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що відповідно до договору про надання споживчого кредиту від 10.11.2006 №*, укладеного між акціонерним комерційним інноваційним банком
«Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсиббанк», та Особою 7, відповідачка отримала кредит у розмірі 74400 швейцарських франків зі сплатою за користування кредитом 7,99% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та кінцевим терміном повернення до 9.11.2023; цього ж дня на забезпечення виконання зобов’язань Особи 7 за кредитним договором між банком та Особою 8 було укладено договір поруки.
Посилаючись на те, що у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору утворилася заборгованість, банк просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Рівненський міський суд Рівненської області рішенням від 30.12.2015 позов задовольнив: стягнув солідарно з Особи 7 та Особи 8 на користь ПАТ «Укрсиббанк» заборгованість за кредитом та процентами станом на 24.09.2014 в розмірі 47851 швейцарський франк 21 сантим та заборгованість зі сплати пені за порушення термінів повернення кредиту і сплати процентів за кредитом у розмірі 622 швейцарські франки 65 сантимів, що за курсом НБУ станом на 24.09.2014 становило 8609,31 грн.; вирішив питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись з указаним рішенням суду, Особа 7 звернулася до суду з апеляційною скаргою.
Апеляційний суд Рівненської області ухвалою від 9.02.2016 в задоволенні клопотання Особи 7про відстрочення сплати судового збору до вирішення апеляційної скарги відмовив; апеляційну скаргу Особи 7 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30.12.2015 залишив без руху; надав строк для усунення вказаних недоліків протягом 5 днів з дня отримання цієї ухвали; апеляційний суд зазначив, що в разі невиконання вказівок судді апеляційну скаргу буде визнано неподаною та повернуто.
Цей же суд ухвалою від 14.03.2016 апеляційну скаргу Особи 7 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30.12.2015 визнав неподаною та повернув відповідачці.
Крім того, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, до суду з апеляційною скаргою звернувся Особа 8.
Апеляційний суд Рівненської області рішенням від 29.03.2016 (з урахуванням ухвали цього ж суду від 19.07.2016 про виправлення описки) апеляційну скаргу Особи 8 задовольнив, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30.12.2015 в частині солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором з Особи 8 скасував та в задоволенні позову до нього відмовив; у частині стягнення заборгованості за кредитним договором з Особи 7 рішення суду першої інстанції апеляційний суд залишив без змін.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах ВСС ухвалою від 27.10.2016 касаційні скарги Особи 7 та ПАТ «Укрсиббанк» відхилила; ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 14.03.2016 та рішення цього ж суду від 29.03.2016 залишила без змін.
У заяві про перегляд судових рішень Особа 7просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 14.03.2016, ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 27.10.2016 в частині відхилення її касаційної скарги та передати справу в цій частині на розгляд до суду апеляційної інстанції з передбаченої п.2 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права — при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а саме — стст.121 та 297 цього кодексу.
Обґрунтовуючи зазначену підставу подання заяви про перегляд судового рішення, Особа 7посилається на ухвалу ВСУ від 16.03.2011, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 12.02.2014, 30.03, 15.06 та 22.06, 13.07, 7.09, 21.09 та 28.09, 23.11.2016.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Укрсиббанк» — Ігнатенка В.Л., перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.
За змістом п.1 ч.1 ст.3605 ЦПК, ВСУ відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
Постановляючи ухвалу про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги Особи 7, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив з того, що копія ухвали цього суду про залишення апеляційної скарги без руху від 9.02.2016 була надіслана Особі 7 за адресою, вказаною в апеляційній скарзі, але була повернута Апеляційному суду Рівненської області з відміткою про «повернення за закінченням терміну зберігання»; іншої адреси Особи 7 в матеріалах справи немає.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах ВСС ухвалою від 30.03.2016, що надана заявницею для порівняння, залишила без змін ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження.
В іншій наданій для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 15.06.2016 вказано, що копія ухвали суду апеляційної інстанції, надіслана позивачеві за зустрічним позовом, була повернута судові з відміткою на конверті «за зазначеною адресою не проживає».
Колегія суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 22.06.2016, що також надана заявницею для порівняння, скасувала ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження та направила справу до цього ж суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, оскільки на виконання ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху представник відповідача направив заяву, в якій зазначив, що зобов’язується надати докази на підтвердження отримання ухвали суду першої інстанції лише 7.12.2015, для цього він подав запити до відділення поштового зв’язку, відповідь на які станом на дату подання заяви не отримав, а тому посилання апеляційного суду на те, що він не виконав вимог ухвали, є передчасними.
У наданій для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 13.07.2016 зазначено, що копія ухвали суду від 7.12.2015 було направлено відповідачеві 7.12 та 30.12.2015, проте матеріали справи не містять доказів отримання ним зазначеної ухвали про залишення його скарги без руху.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах ВСС ухвалою від 23.11.2016, що надана заявницею для порівняння, скасувала ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження та направила справу до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, оскільки суддя апеляційного суду передчасно постановив ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, не звернувши уваги на те, що наявні в матеріалах справи рекомендовані поштові повідомлення не містять підпису відповідача або його представника про отримання копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Таким чином, надані заявницею для порівняння судові рішення не можна вважати підтвердженням неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права в розумінні п.2 ч.1 ст.355 ЦПК, оскільки наявні різні фактичні обставини справ у зазначених ухвалах і в судових рішеннях, які просить переглянути заявниця.
Проте в наданих для порівняння ухвалах від 16.09.2011, 12.02.2014, 7.09, 21.09 та 28.09, 23.11.2016 суди касаційної інстанції виходили з того, що відмітка на листі, який містить ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, про закінчення терміну його зберігання свідчить про неотримання копії вказаної ухвали заявником та неможливість усунення ним зазначених в ухвалі недоліків.
Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, а саме — стст.121 та 297 ЦПК.
Усуваючи розбіжності в застосуванні касаційним судом зазначених норм процесуального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого.
Згідно із ч.3 ст.27 ЦПК особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки.
У ст.295 ЦПК законодавець закріпив вимоги до форми і змісту апеляційної скарги.
Відповідно до ч.2 ст.297 ЦПК до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених ст.295 цього кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення ст.121 цього кодексу.
Аналіз чч.1, 2 та 5 ст.121 ЦПК зумовлює висновок, що суддя апеляційної інстанції, установивши, що апеляційна скарга оформлена з порушенням вимог ст.295 ЦПК або що не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє особу, яка подала апеляційну скаргу, і надає їй строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п’ять днів з дня отримання особою ухвали.
Якщо ж особа, яка подала апеляційну скаргу, відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст.295 ЦПК, сплатить суму судового збору, апеляційна скарга вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше вона вважається неподаною і повертається особі, яка подала апеляційну скаргу.
Відповідно до ч.5 ст.297 ЦПК про залишення апеляційної скарги без руху або повернення скарги суддя-доповідач постановляє ухвалу.
Таким чином, саме звернення особи до суду з апеляційною скаргою не спричиняє безумовного відкриття апеляційного провадження у справі та початку стадії апеляційного провадження. Адже суддя, відкриваючи апеляційне провадження, перевіряє, зокрема, чи дотрималася особа, яка подала апеляційну скаргу, порядку здійснення права на звернення до суду апеляційної інстанції (умови реалізації права на звернення до суду апеляційної інстанції). Процесуальним наслідком недотримання заявником умов реалізації права на звернення до цього суду з апеляційною скаргою є залишення скарги без руху або її повернення в разі неусунення недоліків.
З огляду на викладене суддя апеляційної інстанції може вирішити питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою, яка не була належним чином оформлена та містила недоліки, лише після їх усунення. При цьому у ЦПК відсутні винятки з указаного порядку.
Відповідно до п.116 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів від 5.03.2009 №270, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об’єктом поштового зв’язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.
Таким чином, здійснивши аналіз норм законодавства, можна зробити висновок, що як суд апеляційної інстанції, так і особа, яка подала апеляційну скаргу, наділені низкою процесуальних прав та обов’язків. Зокрема, в разі подання особою апеляційної скарги, оформленої з порушенням вимог ст.295 ЦПК або без сплати судового збору за подання такої скарги, суддя зобов’язаний постановити ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху із зазначенням її недоліків.
Проте законодавець не покладає на суд апеляційної інстанції обов’язку повторно постановити ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху в разі повернення листа з такою ухвалою у зв’язку із закінченням терміну зберігання. Водночас строк зберігання поштового відправлення один місяць дає можливість особі, яка подала апеляційну скаргу, вжити заходів для отримання відправлення та ознайомлення з такою ухвалою протягом цього строку.
При цьому вказані процесуальні правові приписи не позбавляють суд апеляційної інстанції права в разі повернення листа з ухвалою про залишення апеляційної скарги без руху у зв’язку із закінченням терміну його зберігання постановити ухвалу, якою продовжити строк для усунення недоліків апеляційної скарги, надіславши одночасно попередню ухвалу, якщо суд апеляційної інстанції з матеріалів справи та апеляційної скарги встановить, що особа, яка її подала, через свій похилий вік, фізичні вади, проживання в сільській або гірській місцевостях тощо має труднощі в отриманні поштової кореспонденції.
Але оскільки заявниця в касаційній скарзі, що міститься в матеріалах справи, та в заяві про перегляд судових рішень не вказала, що не мала можливості отримати ухвалу суду апеляційної інстанції від 9.02.2016 з поважних причин, крім того, здійснюючи право на судовий захист, 5.12.2016 знову звернулася до суду з апеляційною скаргою, яка також ухвалами суду апеляційної інстанції від 14.12.2016 і 2.02.2017 залишена без руху та, відповідно, повернута, то суд апеляційної інстанції, з яким погодився і суд касаційної інстанції, правильно застосувавши норми стст.121 та 297 ЦПК, дійшов законного та обґрунтованого висновку про визнання неподаною апеляційної скарги та її повернення Особі 7.
За таких обставин підстави для задоволення заяви Особи 7 про перегляд ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 14.03.2016 та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 27.10.2016 відсутні.
Керуючись стст.355, 3603 та 3605 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛА:
У задоволенні заяви Особи 7 про перегляд ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 14.03.2016, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 27.10.2016 відмовити.
Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.
_03_03.png)
