Неповідомлення про апеляційне провадження позбавляє можливості подати заперечення на скаргу, що порушує принцип рівності сторін. Такий висновок зробив ВС у постанові №2а-4552/11.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
7 лютого 2018 року м.Київ №2а-4552/11
Велика палата Верховного Суду у складі:
головуючого — КНЯЗЄВА В.С.,
судді-доповідача САПРИКІНОЇ І.В.,
суддів: АНТОНЮК Н.О., БАКУЛІНОЇ С.В., БРИТАНЧУКА В.В., ГУДИМИ Д.А., ДАНІШЕВСЬКОЇ В.І., ЗОЛОТНІКОВА О.С., КІБЕНКО О.Р., ЛОБОЙКА Л.М., ЛЯЩЕНКО Н.П., ПРОКОПЕНКА О.Б., РОГАЧ Л.І., СИТНІК О.М., ТКАЧУКА О.С., УРКЕВИЧА В.Ю., ЯНОВСЬКОЇ О.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Особи 4 про перегляд постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6.07.2012 у справі за адміністративним позовом Особи 4 до управління Пенсійного фонду в Ленінському районі м.Дніпропетровська про зобов’язання вчинити певні дії з підстави, визначеної п.3 ч.5 ст.361 Кодексу адміністративного судочинства,
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2011 року заявник звернувся до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська з позовом, в якому просив визнати дії управління ПФУ протиправними та зобов’язати здійснити перерахунок пенсії згідно зі стст.40 та 42 закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9.07.2003 №1058-ІV із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2010 рік, починаючи з 1.06.2011.
На обґрунтування позову Особа 4 зазначав, що управління ПФУ здійснило перерахунок пенсії всупереч вимогам ч.4 ст.42 закону №1058-ІV, застосувавши показник середньої заробітної плати за 2007 рік замість показника, який передує року здійснення перерахунку, чим обмежило його право на пенсійне забезпечення в повному обсязі.
Постановою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 1.06.2011 адміністративний позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії управління ПФУ та зобов’язано провести перерахунок пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2010 рік, починаючи з 1.06.2011, з урахуванням фактично отриманих сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6.07.2012 скасовано постанову Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 1.06.2011 та прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову.
Рішення суду апеляційної інстанції в касаційному порядку не переглядалось і набрало законної сили з моменту постановлення (ст.254 КАС в редакції, чинній на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції), оскільки справа в суді першої
інстанції розглядалась у порядку скороченого провадження, передбаченого ст.1832 КАС (у вказаній редакції).
Тобто ці рішення судами обох інстанцій були прийняті без виклику сторін та без їх повідомлення про дату засідання, за наявними у справі матеріалами.
Згодом Особа 4 подав до Європейського суду з прав людини заяву проти України, в якій скаржився на порушення своїх прав відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.50, ратифікованої законом від 17.07.97 №475/97-ВР, а саме — на те, що національний суд не повідомив його про здійснення апеляційного провадження у справі, у зв’язку із чим він був позбавлений можливості подати заперечення стосовно поданої апеляційної скарги.
27.06.2017 ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Лазаренко та інші проти України», зокрема й за заявою Особи 4 №9041/13, яким постановив, що Україна порушила стосовно заявника п.1 ст.6 конвенції, в якому йдеться про право на справедливий суд, у зв’язку з недотриманням принципу рівності сторін.
Рішення ЄСПЛ набуло статусу остаточного 27.09.2017.
13.11.2017 представник Особи 4 Особа 3 подав до Верховного Суду України заяву про перегляд постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6.07.2012 у справі №2а-4552/11 на підставі п.3 ч.1 ст.237 КАС (у редакції, чинній до 15.12.2017) і просив скасувати зазначене рішення, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Заяву мотивовано тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не ґрунтується на принципі верховенства права та вимогах закону, прийнята без дотримання вимог п.1 ст.6 конвенції, про що вказано в рішенні ЄСПЛ від 27.06.2017 у справі «Лазаренко та інші проти України».
При цьому зауважено, що під час прийняття рішення апеляційний суд порушив принцип рівності сторін, оскільки Особу 4 не було повідомлено про відкриття апеляційного провадження у справі, у зв’язку із чим у нього не було можливості скористатися правом подати заперечення на апеляційну скаргу і викласти доводи на підтримку своєї позиції.
Заявник посилається на порушення судом апеляційної інстанції вимог, передбачених ч.1 ст.190 та ч.3 ст.191 КАС (у редакції, чинній на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції), якими встановлено обов’язок направлення копії ухвали про відкриття апеляційного провадження особам, які беруть участь у розгляді справи, з метою надання заперечень на апеляційну скаргу, що, у свою чергу, також вплинуло на змагальність сторін. Рішення, прийняте за результатами апеляційного розгляду справи, також не було направлено на його адресу.
Відповідно до пп.3 п.1 розд.VІІ «Перехідні положення» КАС у редакції закону від 3.10.2017 №2147-VIII заява Особи 4 розглядається за правилами перегляду судових рішень у зв’язку з виключними обставинами, що діють після набрання чинності цією редакцією кодексу.
У судовому засіданні представник заявника Особа 3 підтримав заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами та просив її задовольнити з викладених у ній мотивів.
Представники управління ПФУ відзив на заяву не подали, до суду не з’явились, хоча й були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.
Розглянувши у судовому засіданні заяву Особи 4, заслухавши доводи його представника, Велика палата Верховного Суду вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з п.3 ч.5 ст.361 КАС (у редакції закону №2147-VIII) підставою для перегляду судових рішень у зв’язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні цієї справи судом.
ЄСПЛ у рішенні від 27.06.2017 у справі «Лазаренко та інші проти України» постановив, що національними судами було порушено п.1 ст.6 конвенції, де визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Також ЄСПЛ у своєму рішенні, вказуючи на порушення Україною п.1 ст.6 конвенції, виходив з того, що національне законодавство України містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін процесу про ключові процесуальні дії і дотримання таким чином принципу рівності сторін та зберігання відповідної інформації, оскільки загальна концепція справедливого судового розгляду охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу.
Так, у п.36 рішення у цій справі ЄСПЛ звернув увагу, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять одну зі сторін у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення у справах «Домбо Бехеєр Б.В. проти Нідерландів» та «Авотіньш проти Латвії»).
Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою, та надати власні зауваження із цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі «Беєр проти Австрії»).
У п.37 цього рішення ЄСПЛ зазначив, що ст.6 конвенції не можна тлумачити як таку, що встановлює певну форму обслуговування судової кореспонденції (рішення щодо прийнятності заяв у справах «Богонос проти Росії» від 5.02.2004 та «Бац проти України» від 24.01.2017). Від національних органів влади також не вимагається забезпечення бездоганного функціонування поштової системи (рішення у справі «Загородніков проти Росії» від 7.06.2007). Разом з тим загальна концепція справедливого судового розгляду охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу (рішення у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» від 23.06.93), вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було поінформовано про цей факт (рішення у справі «Діліпак та Каракая проти Туреччини» від 4.03.2014). Невручення стороні судових документів може позбавити його або її можливості захищати себе у провадженні (рішення у справі «Заводнік проти Словенії» від 21.05.2015).
Українським законодавством було визначено принципи адміністративного судочинства, серед яких — рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом (ст.7 КАС у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом).
Цей принцип реалізується, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав і обов’язків, до яких, крім іншого, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (ст.49 КАС в указаній редакції).
Пунктом 2 ч.1 ст.190 КАС (у редакції, чинній на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції) передбачалось, що суддя-доповідач протягом десяти днів після відкриття апеляційного провадження надсилає копії ухвали про відкриття апеляційного провадження особам, які беруть участь у справі, разом з копією апеляційної скарги, інформацією про їхні права та обов’язки і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на апеляційну скаргу.
Усі судові рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до апеляційного розгляду, викладаються у формі ухвали. Копії ухвал надсилаються особам, які беруть участь у справі (ч.2 ст.190 КАС у згаданій редакції).
Таким чином, як установлено у рішенні ЄСПЛ та підтверджується матеріалами справи, Особу 4 не було повідомлено про апеляційне провадження в його справі, внаслідок чого він був позбавлений можливості надати свої заперечення щодо поданої управлінням ПФУ апеляційної скарги, що призвело до порушення принципу рівності сторін.
Україна взяла на себе зобов’язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розд.І ст.1 конвенції.
За змістом ст.46 конвенції, держава Україна зобов’язана виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, у якій вона є стороною.
Порядок виконання рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, визначається законом «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з абз.9 ч.1 ст.1 закону №3477-ІV виконання рішення ЄСПЛ передбачає:
а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру;
б) вжиття заходів загального характеру.
Статтею 10 закону №3477-IV передбачено, що з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру:
а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення конвенції (restitutio inintegrum);
б) інші заходи, передбачені у рішенні.
Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.
З огляду на характер (зміст) дій суду апеляційної інстанції під час вирішення справи за позовом Особи 4, конкретний прояв яких було встановлено в рішенні ЄСПЛ, можна дійти висновку, що було порушено гарантії справедливого судового розгляду, а саме — принцип рівності сторін, згідно з яким кожній стороні має бути надана можливість
представити справу, включаючи докази у справі, за таких умов, щоб сторона не перебувала у гіршому становищі, ніж інша.
Отже, рішення суду апеляційної інстанції в контексті обставин справи належить визнати таким, що постановлено з порушенням положень адміністративного процесуального законодавства.
У судовому засіданні представник Особи 4просив суд висловитися у постанові щодо підстав поновлення строку на апеляційне оскарження, хоча визнав, що цей аргумент не був проаналізований ЄСПЛ у рішенні у справі «Лазаренко та інші проти України» й у заяві про перегляд судового рішення не наводився.
З огляду на це ВП ВС, здійснюючи перегляд судового рішення у цій справі лише за виключними обставинами, встановленими ЄСПЛ у рішенні у справі «Лазаренко та інші проти України», не може вирішувати питання щодо підстав поновлення апеляційним судом строку на оскарження рішення суду першої інстанції.
Зважаючи на зміст та висновки, викладені в рішенні ЄСПЛ щодо порушень конвенції та вимог національного законодавства в контексті цієї справи, а також порушень норм процесуального права, ВП ВС установила, що ці порушення можуть бути усунуті шляхом скасування постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6.07.2012 з направленням справи до апеляційного суду на новий розгляд для постановлення рішення відповідно до вимог процесуального законодавства.
Ураховуючи викладене та керуючись стст.344, 356, 359, 361, 368, 369 КАС, Велика палата ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особи 4 задовольнити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6.07.2012 скасувати, справу направити на новий розгляд до цього ж суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
_03_03.png)
