Горностаївський район Херсонської області

Суд функціонує в смт.Горностаївка Херсонської області. 

Горностаївка – селище міського типу, центр району. Розташоване на лівому березі Каховського водосховища, за30 км на північний захід від залізничної станції Братолюбівка і за130 км від  Херсона. Населення за станом на 01.01.2013 року становить 6 687 чоловік. Селищній раді підпорядковується село Зелений Під. 

Археологічні пам’ятки свідчать, що в цій місцевості люди жили з давніх часів. Поблизу селища виявлено залишки поселення доби пізньої бронзи, а також городище скіфсько­сарматського часу. Нині ця територія затоплена водами Каховського водосховища. На території району знайдено кам’яні баби кочівників  ХІ–ХІІІ ст. Нині ці пам’ятки зберігаються в Херсонському краєзнавчому музеї. Років із 25 тому механізатори колгоспу «Дружба» знайшли скіфського воїна, якого поставили на ближньому кургані, і він тривалий час виднівся з­посеред колгоспних ланів, а тоді зник (певне, хтось поцупив).

У серпні 1787 року через територію району проходили регулярні Суворовські війська. Як описує  А. Афанасьєв­Чужбинський у книзі «Поездка вь Южную Россию». Ч. 1. Опись Днепра» (книга видана 1863 року в Санкт­Петербурзі), 300 коней захворіло на інфекційну хворобу – сап. Хворих коней було скинуто у глибокий яр. Біля цього яру довго стояв склад Суворовських військ. Інтендантом цього складу був генерал Горностай. Ось звідки й сучасна назва селища. Хоча старожили говорять, що спочатку воно називалося Сапате.

Після возз’єднання Північної Таврії з Росією наш край стали заселяти. Таврія була місцем примусового переселення селян. 1784 року було переселено більшу частину учасників повстання в Турбаях на Полтавщині. Селяни селилися вздовж річки Конки, яка впадала в Дніпро, поблизу нинішнього зернопереробного підприємства «Зерно Таврії». Це можна стверджувати тому, що в реєстрі казенних земель Таврійської губернії 1794 року назви нашого села ще немає, а просто записано, що є Каїрська слобода і Слобода через річку Конку, тобто поселення на місці теперішньої Горностаївки.

ПЕРША ПАРТІЯ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ прийшла старим чумацьким шляхом від Каховки до Перекопу, де й заснувала Чаплинку. Друга селилася родинами вільно вздовж річок та урочищ, вибираючи родючі, не займані ніким землі. Майже в усіх старовинних записах вказується, що село наше засноване полтавцями. У реєстрі земель за 1802 рік вказано, що Горностаївка – казенне село Каїрської волості Дніпровського повіту Таврійської губернії. За даними 1816 року, тут налічувалося 220 дворів. Кількість населення дуже швидко збільшувалася, тому що в південні степи, рятуючись від солдатчини чи кріпацтва, втікали селяни.

Поряд малоросів селилися в нашому районі й російські солдати, які після приєднання Криму до Росії осіли на цих землях. Вони утворювали так звані казенні села – слободи, зони вільного поселення. Ці селяни мали багато пільг. Але цариці цього здавалося замало, і вона роздала ці землі німцям, полякам.

На початку ХІХ століття у наш район поселилися німці. Вони осідали колоніями в селах Ней­Карлсруе (сучасне Ольгине), Нейкрон (сучасна Кочубеївка), Кронау, Шенвізее, Клейн­Лібенталь, Марієнфельд, Фрейденталь, Роттефане, Рото­Октоубер. Це були хутори. Німці збудували добротні склади, будинки, добре працювали, жили заможно. Згодом у районі відбулися мішані шлюби українців із німцями. Німці були письменні, багато читали. Революцію сприйняли з надією. Нащадки німців­колоністів брали участь у революційних подіях Горностаївщини. Зокрема, Ф. М. Різер був першим головою підпільного ревкому в с. Горностаївці, В. Ф. Шпехт – командир Горностаївського партизанського загону 1918 року. Від німців­колоністів ми отримали прізвища Різер, Шпехт, Крауз, Бадер, Донгаузер, Шнайдер, Мошта, Гросс.

1941 року німців примусово було виселено до Середньої Азії, їхні домівки роздано іншим селянам. Після війни повернулися одиниці, та й ті поступово виїхали до Німеччини.

1980 років була спроба поселити німців у нашому районі, зокрема в с. Старолук’янівку, але поселення зазнало краху, і німецькі сім’ї знову помандрували.

1869 року до нашого району прийшла перша партія поляків (84 чоловік) із Кам’янець­Подільської губернії, але горностаївська община сприйняла їх вороже і не дала оселитися на цих землях, хоча частина все ж залишилася.

За переділом 1864 року на кожну ревізійну душу в селі припадало по 7 десятин, а коли прийшли поляки, селяни стали отримувати менші ділянки землі. Це й спричинило від’їзд частини поляків у незаселені землі степу, тим паче, що раніше в село вже приїхали поляки, які до цього тут проживали.

Поляки селилися не компактно, як німці, хуторами, а вибирали вільні місця між садибами горностаївців і будували там свої будинки. Згодом населення змішалося. І хоч тепер багато горностаївців вважають себе українцями, прізвища їм передалися у спадок від тих поляківпереселенців: Ліляк, Поляк, Ляхно, Крижанівський, Лонський, Завадський, Миргородський, Радецький, Пшебінський, Подолянський, Садовський, Ставицький, Гульванський, Страмбовський, Василевський, Стрельбицький, Пісоцький. П’ятдесят шість сімей, яких прийняла горностаївська община із першої партії поселенців поляків залишилися жити в Горностаївському районі.

До революції в селі була велика община євреїв. Революція розігнала їх, і більше компактного поселення тут не було. У них була своя церква – синагога – на вул. Леніна, навпроти ДТСААФ, своє кладовище на північній околиці села. Нині це кладовище зруйноване, з цього місця беруть чорнозем, лес. І коли розвозять цей товар за гроші дворами, нікого навіть і не дивують людські останки.

Євреї були купцями. Вони тримали до 20 лавок у селі. Найбагатшим з­посеред них був Борис Мацемахер. Мав магазин, добротні склади, паровий млин, олійницю. Його садиба була там, де на Леніна сільгосптехніка. Другим багатим євреєм був Келлер (проживав на ділянці, де була пристань), заможною була і єврейка Соня (колишній банк «Україна», вул. Леніна). Ці купці купували в селян зерно, забирали його за борги, тримали в складах, а згодом річкою Конкою відправляли до Береслава та Херсона (навесні давали селянам зерно в борг для сівби, а восени забирали його з відсотками).

Таким чином, земля горностаївська об’єднала людей таких національностей: українців, росіян, німців, поляків.

У Сімферопольському архіві є документ, який губернаторові написав жандармський урядник: «Оные земли заселяют как малороссы, так и великороссы и иных национальностей люд. Люди проживают в злагоде и лишь в плавне реки Конки найдено украденных лошадей. Ворами оказались кацап Егор и хохол Никита. Что не скажешь об Одесской губернии. Где на национальной почве возникают различные буйства, убийства, драки».

ЖОВТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ внесла корективи в населення району: зникли євреї, значно зменшилася кількість німців­колоністів, зменшилася кількість й населення в селі. 1923 року, з утворенням району, безземельним і малоземельним селянам давали наділи, і селяни йшли на землі, що були в межах району. Зокрема, вихідцями з Горностаївки було засноване 1926 року село Зелений Під. Давали горностаївцям наділи на території сучасних сіл: Червоної Поляни, Красного, Червоноблагодатного, Дубівки. Майже вдвічі зменшилося поселення села Горностаївки.

Під час Голодомору 1932–1933 років мешканців району помітно меншає. Судять за вкрадені колоски і відправляють у невідомість. Частина населення їде до міст на новобудови, бо там дають пайки за карточками. Молодь їде у місто, де кращі соціальні та побутові умови.

ПОДІЇ ВЕЛИКОЇ Вітчизняної війни теж вплинули на кількість населення: частина солдатів (185 чоловік) загинули на війні. В селі страчено молодіжну підпільну групу, очолювану В. Ходосом. До Німеччини було вивезено 1 540 чоловік. Додому повернулася більшість, але не всі: одні боялися повернення, інші добровільно залишилися жити в Німеччині. Наші земляки проживають і в Німеччині, і в США, і в Бразилії.

1944–1945 років у села нашого району переселили білоруські сім’ї. Допомогли їм із житлом, роботою. Переважно це була молодь або молоді сім’ї. Згодом це населення змішалося з українцями. Однак багато старожилів району говорять, що їхні пращури з Білорусії. Про це свідчать навіть прізвища в селі: Попович, Кацевич, Місевич.

1950–1952 років на територію району переселили українців із західних областей України. Колгоспи допомогли їм збудувати будинки, працевлаштуватись. Ці українці внесли свій колорит у життя району. Їхня вимова мала своєрідний акцент, вони добре співали, гарно вишивали, дружно працювали.

70­х років у наш район надійшла друга хвиля переселенців із західної України. 80­х років до нас переселилися молдавани. Вони побудували будинки на вулиці Першотравневій (у південному напрямку) і там поселилися. Люди в Горностаївці цю вулицю називають Молдаванською.

У нашій Горностаївці є й сім’ї кавказьких національностей.

1990 року до району, в село Красне, переселилися з Середньої Азії турки­месхетинці. Їм тут надали житло, працевлаштували, відкрили недільну школу з вивчення рідної мови і традицій. 

В  Горностаївському районі суд був створений та працював ще до початку Великої Вітчизняної війни. На жаль, жодних документальних архівних даних про це не збереглося, оскільки під час окупації німецько-фашистськими загарбниками території Горностаївського району були повністю знищені архіви. Перші відомості про відновлення роботи суду датуються 1945 роком. З того часу в Горностаївському районі суд постійно працює, здійснює правосуддя з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, юридичних осіб та держави на засадах верховенства права. 

Інформацію про найперших керманичів суду в Горностаївському районі вдалося відновити частково, через брак архівних даних. 
 

Хронологічна інформація про голів суду

Шиповалова Тетяна Дмитрівна

голова Горностаївського районного суду

з 1981 по 01.02.2011 рр.